Надвірнянський Деканат
Наша віра

Про хрест

Share

Протестанти переважно не носять хрестиків, а іноді забороняють робити це іншим. Перед хрестом не проявляють ознак пошани, мовляв, хрест – це знаряддя страти, на якому вбили нашого Господа. Благоговійно ставитися до хреста – це те саме, якщо би син, батька котрого вбили ножем, взяв би цього ножа та цілував і шанував би його. Таке неможливе. Для нього – це знаряддя вбивства дорогої людини, постійне нагадування про трагедію.

Аналогія з ножем може здатися вражаючою. Проте давайте глянемо як Біблія відноситься до хреста. Апостол Павло пише: «Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові» (Гал. 6:14). Як бачимо апостол Павло не соромиться, а, навпаки, хвалиться хрестом. У посланні до Филип’ян читаємо: «Багато ж є тих, що про них я часто говорив вам та й тепер з плачем говорю, які поводяться як вороги Христового хреста» (Фил. 3:18). В посланні до Ефесян апостол Павло знову говорить, що за посередництвом хреста світ примирився з Богом: «…щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому» (Еф. 2:16). За посередництвом хреста не тільки був вбитий Христос, але людина отримала можливість спастися. Тому хрест – це нагадування не про трагедію, але про велику любов Бога до нас, котру Він довів, віддавши Свого Сина на хресну смерть. Хрест – це також нагадування про єдиний шлях спасіння.

Багатьом деномінаціям хочеться в усі ці місця замість слова «хрест» вставити слово «Христос»: хвалитися Христом, вороги Христові, примиритися за посередництвом Христа. Проте Писання використовує саме слово Хрест, бо після смерті Христа, хрест став символом розп’ятого Хреста. Рання Церква це розуміла, саме тому на стінах римських катакомб знаходять вироби у вигляді хреста та зображення самих хрестів на стінах.

Ще слід мати на увазі також, що хрест – це новозавітний жертовник. Раніше жертви приносили на жертовнику, Христос заміняє жертву, а хрест – жертовник. В Старому Завіті до жертовника ставилися з великою пошаною, нікому не спадало на думку дивитися на жертовник як на знаряддя вбивства невинних тварин. В книзі Виходу знаходимо: «Сім днів покутуватимеш за жертовник та освячуватимеш його. Тож так стане він пресвятим; усе, що доторкнеться до жертовника, стане святим» (Вих. 29:37). Христос також говорив, що жертовник є наскільки святим, що освячує все, що до нього дотикається:«Що більше? Дар чи жертовник, який освячує той дар?» (Мт. 23:19). Таким чином жертовник – це не знаряддя вбивства, а святиня. В Ісаї ми знаходимо таке пророцтво: «…я прославлю місце, де покояться мої ноги» (Іс. 60:13). Цілком ймовірно, що тут пророчо говориться про те місце, куди будуть прибиті ноги Христа.

Вже з перших віків Церква вшановує хрест та співає: «Хресту Твоєму поклоняємося, Владико». Це поклоніння не слід розуміти як ідолопоклонство, але як поклоніння святині, як поклоніння розп’ятому Христові та Його стражданню. Церква завжди почитала хрест: його цілують, носять на собі, перед ним моляться, бо на кожному хресті: чи натільному, чи напрестольному зображений Сам розп’ятий Христос. Тільки сатаніти погорджують хрестом, топчуться по ньому та носять його переверненим. Також на місцях своїх зібрань, на підлозі при вході, поміщують хреста, щоби кожен, хто входить, топтав його ногами. Бо сатана все робить, щоби наслідувати Бога та Церкву. Проте це все знаходиться в дуже спотвореному виді.

За книгою диякона Сергія Кобзаря

«Почему я не могу оставаться баптистом и вообще протестантом»

Джерело: “Духовний Дзвін”

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *