Час покаяння
Наближається особливий час покаяння та прощення, милосердя та любові – час Великого Посту.
У цей святий період, впродовж сорока днів, прагнімо очистити своє серце та позбутися своєї гордості, навернімося до Бога, до Його цінностей та пріоритетів. Адже піст – це пошук Бога, це прагнення бути схожим до Нього, це відкривати й показувати Його любов, милосердя та співчуття іншим.
У Святому Письмі ми знаходимо дуже багато місць, де описано, як перед важливою місією люди, котрі уповали на Бога, постили та чинили різні діла покаяння. Саме постом та покаянням вони вимолювали прощення своїх гріхів, зупиняли різноманітні біди, отримували необхідну для своєї місії благодать, готувалися до зустрічі із Богом.
У перші віки Церква використовувала покаянні практики встановлені Ісусом. Діяння Святих Апостолів повідомляє нам про здійснення обрядів, невід’ємною частиною яких був піст. Під час свого місіонерського служіння апостол Павло не обмежувався тими випробовуваннями, які випадали на його шляху: чи це голод, чи це спрага, чи переслідування та гоніння. Окрім усього цього він багато постив. Наша Свята Церква завжди трималася покаянної практики, встановляла окремі дні й періоди літургійного року для посту та покаяння.
Піст та покаяння – дві взаємодоповнюючі чесноти. І про піст, і про покаяння невпинно нам говорить Сам Христос. «Покайтеся!», – закликає усіх нас Ісус. І цей заклик ми чуємо впродовж усієї історії Церкви. Ми ж, християни, епохи розвитку та нанотехнологій, сьогодні, як ніколи потребуємо покаяння. Бо без нього неможливе наше навернення, наше прощення гріхів, наше спілкування з Богом.
Великий Піст відкриває перед нами дорогу до Бога. Він дарує нам запрошення відгукнутися на Христові страждання, страждати, переживати та терпіти разом із нашим Богом. Уважно співпереживати усі події Страстей та Смерті Ісуса, щоби пройти з Ним останні дні земного життя.
Супроводжуючи Ісуса на Його Хресному Шляху, ми можемо заново пережити головні моменти Відкуплення світу. Ми побачимо Христа, засудженого до смерті. Він зустрічає з любов’ю та смиренням Свій Хрест. Ступає на шлях болю, скорботи та горя. Кожного разу, коли Ісус падає під тягарем Хреста, ми маємо пробудитися з гріховної сплячки і жахнутися. Адже це наші гріхи, гріхи усіх людей, стали для Нього важкою ношею. І ми маємо плакати й ридати, усвідомлюючи свою нікчемність та невдячність. І тільки тоді у нашому серці зажевріє вогник щирого покаяння, котре спасе нас від гріхів. Ісус впав, щоби ми встали – раз і назавжди.
Розпочинаючи шлях Великого Посту, не біймося скрізь супроводжувати нашого Господа. Зрозуміймо, що Він добровільно йде шляхом страждань заради нашого спасіння, спасіння усіх нас. І будьмо завжди поруч.
Зображення ілюстративне Freepik