Чи готові ми до боротьби?

«Духовна війна» – поширена фраза, яку можна почути серед християн. Та чи вони до кінця розуміють її значення?

Один із способів пояснити духовну війну – це порівняти її із фізичною війною. Історичні битви відбувалися за контроль та присвоєння територій заради політичної чи економічної влади. Духовна війна – це битва за контроль над людськими душами.

Віримо ми у Бога чи не віримо, йдемо за Ним чи не йдемо, Бог все одно створив кожного із нас, маючи для цього вагому причину. Він створив нас, щоби ми пізнали Його, щоби ми відчули Його любов, турботу та милосердя. Він створив нас, щоби ми любили інших, щоби ми використовували свої уміння та таланти на добро та процвітання світу, щоби вказували людям дорогу до Бога і допомагали йти нею.

Проте у Бога є ворог, котрого ми звемо сатаною чи дияволом. Сатана прагне перешкодити людям пізнати Бога та довірити Його свої життя. Його тактика зрозуміла і дуже хитра: не дати  людям відчути любов Бога.

Яку участь ми відіграємо у духовній війні?

«Духовна війна» – звучить так, ніби це битва між Богом та Його ворогами. До чого ж тоді ми? Все дуже просто: всі ми колись переживали особистий досвід, коли прагнули розпочати спілкуватися з Богом, тоді ми усе своє життя довіряли тільки Йому. І це було б досить добре, проте досить часто ми намагаємося повернути собі контроль, тоді ми продовжуємо вперто вести внутрішню боротьбу, приєднуючись до цієї духовної війни.

Знаймо своїх ворогів.

Святе Письмо навчає, що за контроль над нашим серце з Богом йде війна між трьома силами: світом, тілом та дияволом.

Світ. Деякі елементи будь-якого суспільства чи культури можуть вказувати на Ісуса, деякі можуть бути ані хорошими, ані поганими, а ще інші можуть прямо суперечити нашій здатності йти за Ісусом та підтримувати з Ним міцний зв’язок.

Те, що цінує культура і на що фокусує свою увагу – стає показником  того, яке місце Божі заповіді займають у ній.

Святе Письмо нагадує нам, що для того, щоби ми ходили з Богом, ми маємо бути уважними до впливу інших людей на нас. «Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає любові Отця; бо все, що у світі, – пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, – не від Отця, а від світу» (І Ів. 2:15-16).

Тіло. Вплив навколишнього світу є реальним, але ми маємо також усвідомлювати, що боротьба за те, щоби відвернути нас від Бога, може походити із нашого власного тіла: із власних гріхів та наших бажань.

Апостол Павло подає опис того, як це відбувається: «Отож знаходжу (такий) закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах» (Рим. 7:21-23).

Диявол. Він прагне приховати від людей правду про те, що зробив Ісус. Його прагнення відвернути нас від Бога сягають початку створення людського роду. Адже саме він був тим першим спокусником, з котрим зіштовхнулося людство.

Спокуса, котра спіткала Адама та Єву, про яку ми читаємо у книзі Буття, розкриває нам картину того, що ми можемо отримати від диявола.

Він хитріший за будь-яку тварину.

Він йде поруч із нами, прикидаючись нашим союзником.

Він обманює нас, спотворюючи правду та істину, котру говорить нам Бог.

Він завжди сіє сумніви про те, що говорить Господь.

Він сіє нам думку, що Бог обмежує нас, коли насправді Господь захищає та оберігає нас.

Він закликає нас постати проти Бога, вказуючи, що ми заслужили чогось кращого.

Він використовує нашу гордість та почуття сорому, щоби налаштувати нас один проти одного.

Тому нам важливо знати, що диявол – реальний. Він цілеспрямований і небезпечний, тому нам слід бути із ним дуже обережним, особливо тоді, коли розпочинаємо свою боротьбу із ним.

Духовні битви за прикладом Ісуса.

Впродовж Свого земного життя Ісус зіштовхувався із духовною війною в багатьох формах. Його спокушав диявол, коли Ісус 40 днів перебував у пустині. Його звинувачували, провокували, оббріхували, зневажали люди, котрим не подобалося те, про що Він говорить. Тут важливо згадати те, що Ісус також був людиною, тому Він зіштовхнувся з усіма спокусами, з якими зустрічаємося й ми.

Проте Він не програв жодну зі Своїх духовних воєн. Навіть Його несправедливий засуд та страта на хресті, котрі виглядали як гірка поразка, стали Його найбільшою перемогою.

Бо Ісус завжди прагнув перебувати зі Своїм Небесним Отцем. Якщо навіть Йому потрібно було віддалитися від натовпу чи Своїх друзів, щоби побути на самоті із Богом, то Він це робив, даючи нам приклад.

Час, проведений на самоті із Богом, нагадує нам, що Він завжди готовий і чекає, щоби віддати Свій час нам, зцілюючи наші рани та оновлюючи наші сили.

Зображення ілюстративне: Pixabay