Давид та його щире поклоніння Господеві
Книга Псалмів описує нам дуже міцні та близькі відношення між Давидом та Богом. Та чи були вони такими? Адже скільки раз йому доводилося рятувати своє життя? І тут ми бачимо, що одні псалми Давид написав, перебуваючи у безпеці; інші – у важкий час, коли потрібно бути стійким у Господі.
«Чом побиваєшся, душе моя, і тривожишся в мені? Надійсь на Бога, бо я ще буду його прославляти Спасителя обличчя мого і мого Бога» (Пс. 43:5).
В одному стиху ми бачимо: і переживання, і страх, і рішучість, і віру посеред страхітливої битви.
Псалми Давида описують його емоційні стани. Часами він був самовпевненим: «Нехай і облогою стануть проти мене, не настрашиться моє серце; нехай і війна настане проти мене, навіть тоді буду я уповати» (Пс. 27:3). Часами – зломленим та зневіреним: «Душа бо моя наситилася горем, і життя моє наблизилося до Шеолу» (Пс. 88:4).
Під час духовної боротьби, як Давид, ми можемо відчувати себе над світом, поруч із Богом, а через деякий час, ніби Бога поруч зовсім не було, а світ намагається знищити нас.
Ховаючись від смертельної небезпеки зі сторони Саула, колишній пастух пише: «Одного в Господа прошу, одного я благаю: жити в домі Господнім по всі дні життя мого, щоб бачити красу Господню і віддаватись роздумам у його храмі» (Пс. 27:4).
Цей псалом Давид написав, коли цар Саул переслідував його. Що ж він має на увазі? Про що Давид думає, коли говорить про присутність Божу?
У Ньому все має сенс. Давид знав, що таке перебувати у присутності Бога. Задовго до того, як стати царем, він пас овець. Там, у безкраїх полях, його прагненням було поклоніння Богові. Так він написав 22 Псалом. Коли ми опиняємося у стресових ситуаціях, нам потрібно пам’ятати про час перебування у Божій присутності. В Його присутності немає страху, немає паніки, немає зневіри та неспокою. В Ньому є мир та щастя, радість та благословення.
У Ньому все безпечне. Божа присутність захищає Давида від Саула, котрий прагнув вбити його. Він давно навчився не покладатися на людину чи міцність Саулових обладунків. Без їхнього захисту він виступив назустріч Голіафу і вбив його одним камінцем. Завдяки Божій присутності він рятував овець від левів та ведмедів.
Усі ми були створені для поклоніння. Давид знає, що усі ми, – цар чи пастух, президент чи селянин, – усі ми створені на образ та подобу Божу. Створені для поклоніння. Хто саме навчив Давида такого поклоніння – ми не знаємо. Його брат Еліяв не був так вихований: «Якже почув найстарший брат Давида Еліяв, що він розмовляє з тими мужами, розсердивсь на Давида й мовив: «Чого ти прийшов сюди? На кого ти покинув тих трохи овечат у пустині? Знаю твою зухвалість і твоє лихе серце! Прийшов сюди лише, щоб подивитись на війну!» (І Сам. 17:28). Проте ми знаємо, що Давид прагнув до поклоніння Богові. Він любив Бога.
Проте його поклоніння переходить через великі випробування. Тут потрібна справжня віра і терпіння, щоби поклонятися Богові, коли все відбувається не так. І ці переживання відбуваються з усі нами. Йосип також був людиною великої віри, проте пройшов через такі великі та страшні випробування, перш ніж виконати своє призначення. Так і Яків говорить до нас: «Яків, слуга Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом поколінням, що у розсіянні, привіт! Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам» (Як. 1:1-2).
У світі, де політики готові на все, щоби залишитися при своїй владі, Давид, котрому пророкували бути царем, не просив Бога вознести та прославити його. «Одного просив я у Господа…». Він не просив влади, слави чи багатств – він просить великої близькості з Богом. Він прагне бути з Господом «у всі дні життя». Він бажає «споглядати красу Господню».
Сьогодні, як ніколи, усім нам потрібно бути, як Давид. В якій би ситуації ми не опинилися, потрібно завжди шукати присутності Бога. Завжди шукаймо Бога. Скажімо Йому, що ми ніколи не відступимо від цього прагнення, поки Він не прийде. І Він з’явиться. Чому? Тому що нас любить… і Йому подобається, що ми любимо Його присутність.
Зображення ілюстративне Jeff Jacobs – Pixabay