Християни та ненависть

Share

Божий задум щодо людини був ідеальний, а ми, особливо за останні роки, зуміли все викривити, спотворити й перекреслити – і це у всіх ділянках людського життя й у всіх відносинах. Як могло таке статися із нами, як могли ми так далеко відійти від Бога?

Відвідаймо соціальні мережі, відкриймо особисті сторінки християн, що ж ми там зможемо побачити? Жорстоке ставлення один до одного, наклепи, осміювання, розповсюдження пліток та приниження інших. Люди, що з вами не так? Чому ваші сторінки наповнені ненавистю, злістю та помстою? Невже ваші сторінки говорять за вас самих? Невже вони висвітлюють те, що відображається у ваших серцях? Як могло таке статися?

Щоденно ми бачимо підлість, злобу, жорстокість. Світ наповнений байдужістю і невдячність, неповагою і погордою. Нам так бракує поваги. Нам так бракує смирення. Нам так бракує милосердя. Нам так бракує любові. І замість того, щоби ми виправляли себе, щоби ми вправлялися в чеснотах, плекали їх, ми ще більше озлоблюємося і закриваємося і у собі.

Ми бачимо ненависть і самі вчимося ненавидіти, а згодом шукаємо різних шляхів, щоби виправдати її. Ми забули про своє християнське покликання, свою християнську гідність, натомість пропагуємо жорстокість, свавілля, ненависть. Якими ж «святими» ми стали?

І так часто можна почути відповідь у своє оправдання: «Це світ такий!». У цих словах ми загубили істину: ми можемо ненавидіти гріх, але не залишатися і надалі ненависними, несправедливими, жорстокими. Ми можемо протистояти злу і руйнуванню, але не ставати підлими. Ми можемо справедливо обурюватися, але не ставати токсичними.

Ми наскільки змінили цей світ, що й самі сахаємося від побаченого. Адже ми звикли чинити так, як нам підказує тіло, руйнуючи і переступаючи всі можливі норми та заповіді. Ми забули, що Бог завжди закликає нас, як християн, бути правдивими, говорити істину в любові. Бог закликає нас, християн, вправлятися в чеснотах справедливості й стриманості. Бог закликає нас, християн, йти завжди за Ісусом.

Ісус відкрито пояснив, як ми повинні поводити себе: «Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять?. І коли ви вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять?. Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5:43-48)

Ці слова: «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого», повинні пробудити нас до переосмислення свого життя. Чи живемо ми так, як мали б жити діти нашого Небесного Отця? Чий образ та подобу ми носимо?

 Апостол Павло писав такі чудові слова: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість. На тих то нема закону. Ті ж, що є Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями» (Гал. 5:22-24).

Ми повинні аналізувати своє життя, відслідковувати і уважати на те, що ми опубліковуємо, що ми поширюємо, що ми пишемо чи говоримо. Чи все це підлаштовується під стандарт апостола Павла? Чи все це відповідає плодам Святого Духа? Чи наше життя, наші вчинки, наші слова відображають щиру любов? Чи, навпаки, відображають тілесні пристрасті, котрі несуть «розпусту, нечистоту, розгнузданість, ідолослужбу, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі» (Гал 5:20).

Апостол Павло продовжує: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне» (І Кор. 13:4-8).

Проблема наша, як християн, криється не скільки у світському духу, як у нас самих, вона глибша й масштабніша. Ми так далеко відійшли від нашої любові з Господом, відійшли від Його спілкування, Його близькості, відійшли від краси й цінності хреста, відійшли від Святого Духа, відійшли від Слова Божого. Відійшли так далеко, то ж повернімося до Христа. І це повернення має бути поступове й смиренне.

Апостол Петро вчить: «Очистивши послухом правди душі ваші для братньої нелицемірної любові, любіть гаряче один одного щирим серцем» (І Петр. 1:22).

Апостол Іван пише: «Ми знаємо, що ми перейшли від смерті до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває. Кожен, хто ненавидить брата свого, – душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б» (І Ів. 3:14-15).

Апостол Яків додає: «Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, лиш обманює своє серце, побожність того марна» (Як. 1:26).

Незадовго до Свого розп’яття Ісус сказав: «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Ів. 13:35).

Сьогодні ми більше відомі саме завдяки своїй ненависті, своїй жорстокості, своїй байдужості, аніж своїй любові. нам слід зупинити це свавілля й розпочати глибоке й щире покаяння. Настав час для радикальних перемін. Настав час, щоби знову вчилися любити. Розпочнімо любити усіх, бо ми – Христові.

Фото ілюстративне – www.freepik.com

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.