І непохитною хай буде наша віра!
Апостол Павло, звертаючись до євреїв, писав такі пророчі слова: «Ще раз я захитаю не лиш землю, але й небо» (Євр. 12:26). Слова: «ще раз» означають знищення всього того, що сіяло сумніви та розчарування. «Ще раз я захитаю не лиш землю, але й небо»… зберігаймо благодать, то й служімо нею до вподоби Богові з побожністю й острахом» (Євр. 12:26-28). Бог потрясе світ і Церкву в ці останні дні. Все, що можна буде потрясти, буде зачеплене. Тільки одна добра й радісна новина торкається усіх нас: ми належимо до непохитного царства: «Я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16:18).
Апостол Павло відмовився бути враженим своїми неблагополучними й важкими обставинами. Він зіштовхується із різноманітними незгодами, погрозами, небезпеками, немощами, страхами, але залишається непохитним. Він дозволяє всьому цьому скотитися на нього. І говорить: «Та я життя моє ні за що вважаю, щоби лише закінчити шлях свій і службу, що я прийняв від Господа Ісуса, – звіщати Євангелію Божої благодаті» (Діян. 29:24).
Подібно до того, як будинок є наскільки міцним, наскільки міцний його фундамент. Так і наше життя наскільки міцне й стабільне, наскільки міцна й стабільна його духовна основа. Ми любимо будувати своє життя або на твердій скелі, або на хиткому піску. Ісус також говорить про це, подаючи нам притчі про двох будівничих: «Кожний, хто приходить до мене, слухає мої слова й виконує їх, – покажу вам на кого він схожий. Він схожий на чоловіка, що, будуючи дім, викопав глибоко й поклав підвалину на камінь. І як настала злива, води наперли на дім той, але не могли його захитати, бо він збудований був добре. Той же, хто слухає й не чинить, схожий на чоловіка, який збудував дім свій на землі, без підвалин. Води наперли на нього, й він відразу завалився, і руїна того дому була велика» (Лк. 6:47-49).
Буря й злива впали на обидва будинки. Що б ми не робили, але все ж таки наближаються життєві бурі й незгоди, і ми не повинні в цьому сумніватися. Після того, як ущухнув шторм, один будинок зруйнувався, а інший – вистояв.
Ісусу – скеля нашого спасіння. Якщо ми будемо будувати своє життя на твердій істині Його Слова, то нас ніщо не похитне. Пригадаймо стародавню історію: Храм Соломона був зруйнований вавилонянами в 587 р. до н.е. Пророк Аггей проповідував після вавилонського полону. Майже 80 тисяч полонених повернулося в Ізраїль, бажаючи відбудувати свої міста, свій храм та повернути своє життя. І дуже швидко вони були розчаровані і через брак робітників, і через брак грошей, і через неякісний матеріал, а потім ще й наказ Дарія ІІ зупинити відбудування Храму. Потім Аггей промовив могутнє пророцтво, котре вже раз здійснилося в історії, але повториться знову в останні дні: «Бо так каже Господь сил: Ще трохи, і я потрясу небом й землею, морем й сушею. Я потрясу всіма народами, і прийдуть скарби всіх народів, і я сповню дім цей славою, – каже Господь сил… Слава цього останнього дому буде більша, ніж першого, каже Господь сил, і я цьому місцю дам мир», – слово Господа сил» (Аг. 2:6-7;9).
Це пророцтво здійснилося впродовж декількох наступних століть. Персидську імперію захопила Греція, а сама ж Греція була завойована Римом, народи були «потрясені» війною. Та й у часи Христа ситуація була не краща: цар Ірод потратив 40 років на реконструкцію та розширення храму, щоби таким чином завоювали свій політичний вплив серед юдеїв. І йому це майже вдалося, бо його храм став більшим, красивішим, багатшим, і Рим заплатив за нього. Та чи був він таким «величним», якби не Той, Хто його відвідав був величним та могутнім. Він був посвячений там ще в дитинстві, щорічно здійснював паломництво на Пасху та навчав у часи Свого земного служіння. Ісус сказав: «…тут є більше від Соломона!» (Мт. 12:42), – маючи на увазі Себе.
Слава Церкви в останні часи буде більшою, аніж у перші. Бог любить залишати краще наостанок. Тому Церква повинна йти не з рюмсанням та відчаєм, а з ревом та могутністю. Бог буде допускати й дозволяти різноманітним потрясінням впливати на наше життя, але Його Слова та Його Церква залишаться непохитними на всі часи. Тому й не дивно, що ми будемо бачити навколо себе хаос та розорення, невизначеність майбутнього, пандемії та невиліковні хвороби, нестабільність, війни. Проте, щоб не відбувалося у світі, в Церкві та в своєму житті ми маємо залишитися непохитними у своїй вірі. Так, як про це пише апостол Павло: «Отож, мої любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний» (І Кор. 15:58).
Зображення ілюстративне: Pixabay