Ісус руйнує расові бар’єри

Share

Ісус – цей добрий Учитель любові, миру, справедливості та взаємодопомоги, намагався знищити будь-які расові бар’єри. Расизм, з яким Він зустрічався, стосувався  євреїв, самарян та поган. Як не дивно, але навіть серед ізраїльтян, того вибраного Богом народу, було расове змагання: юдеї висміювали галилеян, а ті ненавиділи назареїв. Це ми бачимо, які стереотипи панували у суспільстві, коли читаємо розмову Натанаїла, котра стосувалася Ісуса: «А що доброго може бути з Назарету?» (Ів. 1:36). У нього вже склалася певна думка про Ісуса, навіть тоді, коли він ще не знав Його.

Расизм зводиться до гордості, котра стверджує, що ми є кращими за інших. А нам потрібно тільки запам’ятати, що кожен із нас створений із земного пороху, в додаток всі наші тіла на 60% складаються із води, що в сукупності утворює не що інше, як болото. Те ж саме має на увазі і апостол Павло, коли пише: «Але маємо цей скарб у глиняних посудинах» (ІІ Кор. 4:7).

Не посуд важливий для Господа, але те, що Він помістив у нього. Бо всі ми є рівними перед Богом, всі ми потребуємо Його любові, милосердя та благодаті, всі ми відкуплені Христом Господом. Тому в серці християнина не повинно бути місця для ненависті, гордості, возвеличення. Ісус любить всіх людей із цілого світу. І всі вони є дорогоцінними перлинами для Нього. І всі вони відкуплені Його кров’ю та смертю на хресті. Бути дорогоцінним – це бути дорогим, важливим, безцінним, – таких бережуть, леліють, охороняють, цінують.

Ісус нерідко зустрічав расизм і серед Своїх учнів, і завжди дорікав їм. Яків та Іван спочатку були сповнені ненавистю, безсердечністю, сварливістю. Ісус навіть дав їм прізвища: «Якову, сину Заведея, та Йоану, брату Якова, дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини грому» (Мр. 3:17). Грім приносить із собою багато шуму. Ці брати також були шумними, самовпевненими, любили сперечатися. Якось вони розгнівалися на деяких самаритян, що ті не дозволили Христу наблизитися до їхнього селища, і забажали викликати з неба вогонь, щоби спалити їх.

Якщо ми плекаємо у своїх серцях ненависть, якщо ми бажаємо знищити людей, котрі нам не подобаються тільки через те, що чимось відрізняються від нас, то у нас неправильний дух. Це зовсім не Дух Христа. Побачивши справжню любов на прикладі Ісуса, учні радикально помінялися. Пізніше Петро та Іван повернуться в Самарії для того, щоби молитися, щоби всі ці люди отримали Святого Духа. Замість того, щоби молитися за вогонь, котрий мав би пожерти їх, вони молилися за вогонь Святого Духа. Сам же Іван стане апостолом любові. І в своїх листах буде використовувати слово «любов» понад 100 разів. Його слова і до сьогодні втішають мільйони людських сердець: «Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – любов» (І Ів. 4:7-8).

Всі расові бар’єри руйнуються біля підніжжя Христового хреста, вся кольорова палітра змивається кров’ю Ісуса. Бо Сам Христос показує нам приклади, як можна легко подолати всі ті бар’єри, котрі перешкоджають нам у спілкуванні з іншими.

Ісус Сам відправляється в Самарію, щоби спасти жінку біля криниці Якова. Більшістю євреїв десятою дорогою обходили Самарію, щоби не зустрічатися із тамтешнім людом. Між євреями та самарянами завжди була ненависть, вони навіть молилися Богу в окремих храмах. Проте в Ісуса була зовсім інша реакція: Він прийшов допомогти цій нещасній жінці. Його учні були здивовані тільки через те, що Він говорив із нею. Адже вона мала не дуже хорошу репутацію: була розлучена, мала чимало чоловіків. І тільки після цієї розмови із Христом вона кардинально змінює своє життя.

Ісус зцілює слугу римського сотника. Між євреями та римлянами точилася постійна ворожнеча та ненависть. Євреї ненавиділи їх через те, що римляни окупували їхню землю, контролювали їхні життя, обклали податками. Ісус іде в дім римського сотника, коли більшість євреїв навіть не прагнули підійти близько до будинку нечистого поганина. Хоча сотник добре розуміє, що Христос може йому відмовити, тому й звертається до Нього з проханням сказати тільки одне-єдине слово. Христос натомість хвалить його віру і зцілює його слугу.

Ісус звільняє дочку жінки-ханаанянки. Ісус виходить за межі Ізраїлю, щоби допомогти цій бідній жінці-грекині. Спочатку Він ігнорує її слова, потім не допускає до Себе, пізніше випробовує її. І, бачачи і неї таку сильну віру, визволяє її дочку від бісів: «О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш». І видужала її дочка від тієї години» (Мт. 15:28).

Ісус зцілює самаритянського прокаженого. Коли Ісус очистив десятьох прокажених недалеко Самарії, тільки один із них повернувся, щоби подякувати Йому. Ісус був вражений: «Хіба не десять очистилось? Де ж дев’ять?» (Лк. 17:17). Дев’ять ізраїльських прокажених очистилося, але повністю зцілився тільки оцей один вдячний самаритянин.

Ісус розказує притчу про доброго самаритянина. Хоча самаритяни були поганими людьми для євреїв, у цій історії Христос робить їх мужніми героями, і показує, що в людях, котрі нам не подобаються, є добрі риси. Ісус розкриває й розширює поняття ближнього. З цього часу ближній – це не тільки та людина, котра живе поруч з нами на одній вулиці, але кожна людина, будь-якої раси, котра потребує допомоги.

Ісус приймає поган і руйнує расові бар’єри. Звичайно, це викликало негативну реакцію Його ж народу, що привело до розп’яття. Адже Христос був не просто Царем Ізраїлю: «Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду Він – світу Спаситель» (Ів. 4:42). В очах всемогутнього Бога є тільки одна раса – людська. І кожному із нам потрібно пам’ятати про це і залишатися людьми.

Фото ілюстративне – www.freepik.com

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *