Не говорімо, що любимо Бога, якщо не любимо людей

Share

Існує тисяча й один спосіб, коли нас можуть образити чи принизити. І, якби нам не було важко, ми не повинні рахувати образи, а щоразу прощати.

Апостол Петро закликає: «… любіть гаряче один одного щирим серцем» (І Петр. 1:22). Тільки така любов вимагає від нас прощення.

Апостол Іван пише: «Хто каже, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той у темряві й досі. Хто ж любить брата свого, той у світлі перебуває, і в ньому нема причини до падіння» (І Ів. 2:9-10). Іншими словами, ми не можемо сказати, що любимо Бога, якщо ненавидимо Його послідовників. Якщо ми не любимо Церкву, то ми не можемо казати, що любимо Бога.

Більшість християн пропускають останню главу із Послання до Римлян, бо в ній знаходиться довгий список імен, котрі так важко вимовити. Проте апостол Павло, розкриваючи науку про благодать та спасіння, тепло згадує усіх своїх друзів.

Він згадує: «Фиву, Прискиллу, Акилу, Епенета, Марію, Андроніка, Юнію, Ампліята, Урбана, Стахія, Апелла, і всіх із дому Аристовулових, Іродіона, Наркисових, Трифену, Трифосу, Персіду, Руфа, Асинкрита, Флегонта, Гермеса, Патроваса, Герму, Філолога та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними» (пор. Рим. 16). Павло прагне у своєму списку нікого не забути.

Апостол Павло лагідно називає їх «співробітниками», «улюбленими», «родичами». Ці люди не були випадковими знайомими. Вони були близькими друзями Павла, і він пам’ятав про них. Він також перебував із деякими із них у в’язниці. Він так сумував за ними, що іноді плакав, коли згадував про них.

І він продовжує нагадувати усім: «Вітайте один одного святим поцілунком» (Рим. 16:16). При кінці свого послання він говорить, що прагне зустрітися з ними, «щоб я з радістю прийти до них, коли на те воля Божа, і відпочити між ними» (Рим. 15:32).

Ця палка любов, котру апостол Павло показав своїм друзям, стає для кожного із нас міцним фундаментом у християнстві. Проте він любить не тільки римлян. Він звертається до филип’ян: «Бог мені свідок, як я тужу за всіма вами любов’ю Христа Ісуса» (Фил. 1:8). Він писав до солунян: «… з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали» (І Сол. 2:8). Він сказав Тимотея: «Дякую Богові, якому я служу, як і мої предки, чистим сумлінням і згадую тебе безперестанно, вночі й удень у моїх молитвах; згадуючи твої сльози, бажаю побачитися з тобою, щоб сповнитися радощами» (ІІ Тим. 1:3-4).

Наша любов один до одного повинна бути щирою, а не штучною, формальною чи змушеною. Наша любов повинна бути палкою, а не холодною. Вона повинна бути наповнена щирими емоціями, а не сухою. Наша любов один до одного повинна витікати із любові до Христа. Якщо вона охолола, то просімо у Господа, щоби Він допоміг наш прощати образи та знову любити один одного.

Зображення ілюстративне: Pixabay

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *