Ніколи не кажімо: мене Господь карає
У книзі пророка Єзекиїля ми бачимо одкровення Божої влади, Його сили та слави, милосердя та справедливості. Все, що Бог зробив і робить, показує нам одну мету та ціль: щоби усі народи дізналися, що Він – Господь. бог прагне не карати людей, а відкривати нам Себе.
А як же суди та страти? Це наслідки дій та вчинків людей, це не воля Божа, не Божий план, а вибір самих людей. І цей справедливий Божий закон добре відомий усім нам, він універсальний і незмінний. Скасувати його дію може лише Бог – у відповідь на покаяння та навернення людей. Якщо розглядати милосердя, спасіння, прощення, виправдання, відновлення, то у цій частині нам не обійтися без Бога та Його чудес. Бо у таких питаннях, як загибель, руйнування, війн – ми чудово справляємось і самі. Ми караємо себе самі, тому не варто звинувачувати у наших бідах Бога.
Тому й не дивно, що покарання людей за їхню гордість, опір Богові та жорстокість один супроти одного, зовсім не потребує якогось особливого рішення Божого, це стається само собою, згідно з логікою речей. Ми ж знаємо, що так буде. Але вважаємо за краще не думати про час розплати, відкидати та відтягати його. Буває і так, що ми свідомо зловживаємо милістю та довготерпінням Божим. Ми навчилися користуватися Божою любов’ю у своїх гріховних інтересах. Згідно з нашою логікою, терпіння Боже – природне, воно має завжди таким залишатися. А ось покарання – неприродне. У нас відразу починає усе бунтувати: «За що? Чому Бог робить все це?», – ми обурюємося ми, коли настає час платити за наші неправильні рішення та вчинки.
Відкриваючи Себе усім нам, Господь показує нам, що наше майбутнє затьмарене жорстокістю, самолюбством, гордістю. І Він прагне відвести нас з цього шляху жорстокості.
«Так говорить Господь Бог: Ось я проти тебе, Сеїр-горо! Я простягну мою руку проти тебе й зроблю тебе безлюдною пустинею. Міста твої оберну в руїну, і сама ти станеш пустинею, і взнаєш, що я – Господь. За те, що ти плекала віковічну ворожнечу проти Ізраїля й оддавала дітей Ізраїля на меч під час їхнього лихоліття, за часу останньої провини… За те, що ти говорила: Обидва оті народи та обидві оті землі будуть моїми, я їх посяду, дарма що там був Господь, – за те – клянусь, як от живу я, – слово Господа Бога, – я сподію з тобою згідно з твоєю люттю та твоїм завзяттям, з якими ти поводилася з ними у твоїй ненависті. Я дам себе тобі знати, як буду судити тебе. Ти взнаєш, що я – Господь. Я чув усю твою зневагу що ти виповіла проти ізраїльських гір, приговорювавши: Пустинею лежать вони! Нам дано їх на здобич! Ви розпустили на мене рот, помножили на мене ваші зухвалі слова. Я чув усе те» (Єз. 35:3-5;10-13).
Жителі Сеїра не просто споглядали за руйнуванням Ізраїлю, вони сміялися над його стражданнями і прагнули заволодіти його землями. Крім того, вони ще й глумилися над Господом. Вони принижували і Ізраїль, і Самого Господа, поводилися жорстоко, несправедливо та підло.
Господь звертається до людей Сеїру і говорить, що вчинить з ними не більше і не менше, згідно «з твоєю люттю та твоїм завзяттям, з якими ти поводилася з іншими у твоїй ненависті» (Єз. 35:11).
Тому не кажімо: мене Господь карає дуже сильно. Зупинімося та подумаймо: а, що ми зробили не так? І зрозуміймо, що нас наздоганяють наслідки наших вчинків та рішень.
Де ж тоді Господь у цьому всьому? бог попереджує, що ми будемо відповідати за наші вчинки. І Бог чекає, коли ж ми навернемося та розкаємося. І Він завжди готовий змилосердитися не тільки над Своїм народом, але і над його кривдниками.