Проповідь на 19-ту неділю після П’ятдесятниці
Філософ Томас Гоббс говорив: «Людина людині вовк», а у Віктора Гюго ми зустрічаємо таку думку: «Життя це квітка, а любов – нектар». Кожна людина вибирає за яким принципом їй жити, на основі чого їй будувати своє життя. Перед кожним стоїть вибір: я буду вовком чи я буду квіткою, я буду жити Божою любов’ю чи я буду жити ненавистю.
Євангельське читання говорить нам: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк. 6:31-36). Цю фразу ми, зазвичай, називаємо «золотим правилом». Ми прагнемо, щоби до нас відносилися з повагою, любов’ю, пошаною, але чомусь самі не бажаємо до інших людей відноситися так само. Цим самим самі собі ускладнюємо життя, не бажаючи жити по-людськи, по-християнськи. Ми прагнемо тільки, щоби поважали нас, але коли справа торкається самоповаги іншої людини, то чомусь у нас появляється так багато претензій. Буває так, що ми злимося, бо на нас не так подивилися, нам не так відповіли та й ще відповіли на підвищених тонах, з нами повелися не досить чемно та виховано. Ми такі прискіпливі та вимогливі до інших, але тільки не до себе. Від себе ми не вимагаємо нічого, часто ми легковажимо нашими вчинками щодо інших. Нас болить, коли хтось ранить нас, та, на превеликий жаль, ми навіть не замислюємось над тим, коли ми іншим завдаємо болю.
Не дивлячись на те, що серед нас панують помста, ошукування та брехня, Ісус пропонує нам заглибитись в себе й будувати справедливі стосунки. Перед приходом Христа на землю люди думали, що обов’язковим завданням є любити своїх рідних, а хтось хотів показати себе великодушним той показував, що вміє любити ще й своїх земляків. Христос поширив любов на усіх людей, бо ми всі є дітьми Небесного Отця. Він навчає нас молитися: «Отче наш», не мій, але наш. Цю молитву проказують різні люди: багаті, бідні, освічені і неосвічені, незалежно від кольору шкіри, – всі проказують ці слова, бо всі ми маємо право на те, щоб нас любили і всі ми маємо обов’язок любити інших.
Звичайно, що кожен із нас має свої особисті цінності, котрі можуть відрізнятися від цінностей інших людей. В нас бувають такі різні релігійні, моральні, політичні погляди, вони для нас є важливими, бо формують нас, формують наше життя. І нерідко людина, котра не розділяє з нами наших поглядів, перетворюється на ворога. А тут, як ніколи, нам слід пригадати слова Христа: «…любіть ворогів ваших…». Вогонь не можливо загасити вогнем, так і вогонь ненависті можна загасити тільки християнською любов’ю.
Якщо ми хочемо від інших одержати любов та добро, тоді спробуймо спочатку їх подарувати іншим. Звичайна усмішка у відповідь народить усмішку, добрий вчинок принесе вдячність. Добро в наших серцях мало б жити вічно, мало б передаватися одне одному. Бо до цього закликає нас Сам Спаситель: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк. 6:31-36). Ми прагнемо отримати для себе прощення, але не хочемо самі прощати – прощаймо, не біймося простягнути свою руку; ми хочемо відчути себе потрібними та дорогими, але закриваємося від інших – не біймося відкрити своє серце, впускаючи туди любов. Ми так не любимо, коли нас спіткає якась прикрість чи обмова, але самі так любимо за спиною інших обмовляти та осміювати людей – не обмовляймо, не біймося закривати вчасно свої уста для приниження та очорнення нашого ближнього. Втікаймо від обмов, наклепів, осуджень, бо в скорому часі це торкнеться і нас самих. Як ми будемо ставитися до інших, так само наше оточення буде відноситися і до нас: даруючи любов – отримаємо любов, ділячись щастям – отримаємо щастя, творячи добро – отримаємо добро. І не потрібно думати, що навколо нас усі такі несправедливі, такі егоїстичні, такі недоброзичливі. Бо чим ми ділилися, що ми робили, те й отримали у відповідь. Усвідомлюючи важливість цього простого правила, намагаймося втілити його у наше життя – тоді воно стане набагато простішим та легшим. Адже у відповідь не отримаємо кривду, не отримаємо ненависті, не отримаємо осудження, не отримаємо зла та несправедливості, не отримаємо болю, бо самі перемінимося, самі будемо нести й ділитися тільки радістю, миром, любов’ю, добром.
Пригадаймо собі сьогодні тих людей, з якими ми перебуваємо у сварах, з якими ми не хочемо розмовляти, яких вважаємо за своїх ворогів, й простімо їм всю ту кривду, яку вони нам вчинили, простімо вповні й щиро, бо у Євангелії говориться: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк.6:36).