Проповідь на 26 неділю по Зісланню Святого Духа

Наші роздуми над євангельським читанням 26 неділі по Зісланні Святого Духа, я хотів би розпочати уривком Старого Завіту, книги Проповідника: «Хто любить гроші, не має їх досить; а хто любить достатки, ніякої користі з них не має. Це теж марнота. Множаться статки, множаться й ті, що їх поїдають; і яка користь тому, хто їх має, крім хіба-що тієї, що дивиться на них очима?…. Є наболіле лихо, що я бачив під сонцем: багатство, що зберігається власником йому ж на шкоду. І пропадає те багатство через якусь лиху пригоду, і як народжується в нього син, не має він у руках нічого. Як вийшов з лона матері своєї нагий, так і повернеться; нічого не візьме за свою працю, щоб понести в руці з собою. Це теж болюче лихо: яким прийшов, таким і відійде! Яка ж йому користь, що працював на вітер?» (Прип. 5:9-10, 12-15).

Притчу, яку ми сьогодні чули, Господь розповів тому, що до Нього прийшов один чоловік і просив про розподіл спадщини. В Старому Завіті був звичай, що старший син одержував у спадщину більшу частину майна (пор. Втор. 21:15-17). Можемо зробити висновок, що до Ісуса прийшов молодший син і просив Його, щоби Він переконав його старшого брата, щоби майно було розділене порівно.

У відповідь на це прохання Господь розказує притчу, яку ми із вами звикли називати притчею про нерозумного багача. Тема цієї притчі є досить простою. Вона зосереджує нашу увагу на людській жадібності, а краще сказати, не скільки в жадібності, як на бажанні мати більше і більше.

Цією духовною хворобою хворіли не тільки  сучасники Ісуса. Про наше суспільство, про людей ХХІ століття, часто говорять як про суспільство споживачів. Напевно, серед нас не знайдеться такої людини, котра хоча б раз в своєму житті не заздрила ближньому, котра б не бажала мати більше, аніж має зараз. Хтось прагне мати кращий одяг, хтось – кращу машину чи кращий телефон, а хтось прагне купити кращі меблі, як купив його сусід. І ця притча показує до чого можуть привести нас із вами такі бажання, якщо ми будемо іти за ними.

В Євангелії від Луки ми читаємо, що в одного багача вродила земля. Врожай був такий великий, що не знайшлося місця для його зберігання. За ціле своє життя він ще не збирав такого великого вражаю, він навіть не має де його звести. Комори, який мав цей багач, були для нього замалими. Тут ми не читаємо, що цей чоловік тяжко працював, але читаємо, що земля йому вродила (пор. Лк. 12:16-21). Ми б про таку людину сказали, що їй сильно повезло. Затьмарений своїм успіхом, він не спроможний думати ні про що інше, як тільки про цей великий врожай. Все відходить на другий план. В нього навіть немає думки, щоби подякувати Богу за свій успіх.

Цей чоловік у захваті. Він уявляє собі безбідне життя у майбутньому. Можна навіть сказати, що він уявляє собі своє майбутнє у радощах та веселощах: «Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (пор. Лк. 12:19).

Бог цього чоловіка називає безумним, бо він сплутав мету життя із засобами до життя. Наш будинок, одяг, автомобіль, дім – це все є засобами, щоби полегшити наше повсякденне життя. Ці всі речі, котрі нас оточують мають служити нам, але аж ніяк не навпаки. Кожному із нас слід задуматися: чи і наше життя не є безумством в очах Божих?

В Божих очах цей багатий чоловік – нерозумний, бо він не спроможний відрізнити, що в його житті є основним. Ця людина є безрозсудна, бо вона не бачить нікого і нічого, а, дивлячись на свій врожай, бачить тільки себе та своє багатство, але не бачить Бога та Його благословення, не бачить ближнього із його потребами.

Стан такої душі гарно ілюструє одна притча:

Одного мудреця запитали:

– Чому бідні більш привітні і менш скупі, ніж багаті?

– Подивися у вікно, що ти бачиш?

– Бачу, як діти грають у дворі.

– А тепер подивись у дзеркало. Що ти бачиш там?

– Себе.

– От бачиш. І вікно, і дзеркало – зі скла, але варто додати трохи срібла – і вже бачиш тільки себе.

Як бачимо, статки та багатство можуть для нас стати або дзеркалом, в котрому ми побачимо тільки себе, або вікном, через яке ми побачимо Бога та ближніх.

Ісус через цю притчу закликає нас бути розсудливими, щоби ми могли в своєму житті правильно розставити пріоритети, щоби ми були мудрими управителями власного життя та статків. Адже, коли ми допомагаємо нашим ближнім, то ми ніби робимо вклад в небесний банк. Перед кожним із нас є вибір: вкладати своє життя, своє майно в те, що ми залишимо тут і воно пропаде, чи в добрі справи, які підуть разом із нами до вічності.

Наші роздуми над притчею про безумного багача мені б хотілося завершити словами із Святого Письма: «Двох речей прошу я в тебе; не відмов мені їх, доки не умру я: неправду та брехливе слово віддали від мене; не давай мені ані злиднів, ані багатства, подай мені лиш достатнього хліба, щоб я, наситившись, тебе не зрікся, та не сказав: «Хто Господь?» – або, збіднівши, не став красти та не безчестив імені Бога мого» (Прип. 30:7-9).

Джерело: Сайт парафії святого Миколая

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *