Проповідь на 9 неділю по Зісланню Святого Духа
Чудо, про яке говорить євангелист Матей, показує нам як характер Христа, так і Його народу.
Найперше, ми бачимо, що Ісус має абсолютну владу. Ми бачимо, як Він іде морем, немов сушею. Бурхливі хвилі, котрі кидали зі сторони в сторону човен Його учнів, стали в Нього під ногами, немов твердий грунт. Для нашого розуму слова про це чудо звучать на грані фантастики. Проте нам достатньо пригадати собі, що для Того, Хто створив море та сушу не буде великої проблеми в тому, щоби піти по хвилях.
Із цього чуда ми бачимо, яку силу може дати Ісус тим, хто вірує в Нього. Ми бачимо, як Симон Петро виходить із човна та йде по хвилях, подібно до Свого Вчителя. Це показує кожному із нас, що Господь може подати нам чимало благословень, якщо ми будемо слухати Його голосу та йти слід за Ним. Він допоможе нам перейти через усі труднощі та перемогти будь-якого ворога. Води можуть здаватися нам глибокими, але, якщо Ісус говорить до нас: «Іди!», – то нам не слід нічого боятися. «Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитеме, що їх я роблю» (Ів. 14:12).
Однак цей євангельський уривок показує нам, які труднощі ми можемо накликати на себе, коли будемо проявляти невірство. Ми бачимо Петра, котрий жваво йшов по морю, але це продовжувалося недовго. Побачивши сильний вітер та великі хвилі, він налякався та почав тонути. Він засумнівався. Він забув, що Той, Хто дав йому силу іти по воді, може втримати і на поверхні. Він не думав ні про що, окрім вітру, хвиль та про те, що скоро може потонути. Його віра почала згасати, а сам він закричав: «Господи, спаси мене».
Ця яскрава картина зображає нас, християн, нашу непостійність. Дуже часто ми маємо віру для того, щоби зробити перший крок за Христом, але згодом під впливом скорбот та терпіннь в нашу душу приходить страх. Ми перестаємо думати про Ісуса і починаємо тонути, схоже до Петра. Все це відбувається тому, що ми, так як і Петро, перестаємо вдивлятися в Ісуса і замість віри в наше серце, разом із страхом, приходить невірство.
Однак цей євангельський уривок, крім цього і містить для нас певну розраду, бо він показує наскільки наш Господь може бути багатомилостивий для слабких у вірі. Він простягає Свою руку до Петра, щоби врятувати його, як тільки той візвав до Нього. Господь не дав йому пожинати плоди свого невірства та потонути в глибоких водах. Господь потурбувався про те, щоби йому допомогти та врятувати. І тільки м’яко дорікнув йому: «Маловіре, чому засумнівався».
Ми бачимо тут, що Господь, немов та мама, котра, не дивлячись на всі пустощі дітей, піклується про них та рятує їх з усіх небезпек. Він знає наші немочі та бажає показати нам, що наші сумніви не свідчать про те, що у нас немає віри, а тільки показують, що віра у нас є малою. Якщо у нас є мала віра, то Господь готовий нам допомогти: «Коли я кажу: «Хитається нога моя»,- ласка твоя, о Господи, підтримує мене» (Пс. 94(93):18). Якщо ми навіть впадемо, то Він нас підніме та не позбавить нас Свого милосердя.
Давайте спробуємо співставити цю євангельську розповідь, яку описав євангелист Матей, із ситуацією в нашому світі. Апостоли бачили чимало чудес Ісуса Христа, чули Його проповіді та молилися так, як Він їх учив. Практично, вони всі були рибалками, вміли веслувати та плавати, але навіть їм було важко пливти проти вітру. На сьогоднішній день у світі винайдено чимало військової техніки, але, на жаль, ніхто не зміг придумати таких машин, котрі могли б встановити у світі мир. Ми готові відправити людину на місяць, проте не можемо нагодувати голодних на землі. Наші пристрої дозволяють чути звуки, котрі видають кити в глибинах океану, проте ми не в змозі почути крик душі людини, котра живе на сусідній вулиці.
Ось ми бачимо примарливу фігуру, яка наближається до нас, йдучи по воді. Немає в нашому світі жодної людини, котра б нічого не знала про Ісуса. Проте для багатьох Він є тільки міфом, ілюзією, котра немає жодного відношення до їхнього життя та їхніх проблем. Інші ж, взагалі, хочуть, щоб Ісус ішов Собі Своєю дорогою та залишив їх в спокої. І навіть ті, котрі вірять в Ісуса, подібно як апостоли, не знають, що можна від Нього очікувати. Тим не менше, у багатьох виникає бажання робити те, що робив Він.
Багато із нас можуть налякатися хвиль та води. Уявімо на хвилю себе на морі, в човні, серед бурхливих хвиль, де не чути нічого, окрім завивання вітру. Напевно, саме так мала б почуватися людина, котра намагається принести Божу любов, Бога в темряву нашого світу. І саме тоді нам важливо почути слова Ісуса: «Де віра ваша? Чому ви засумнівалися?». Саме тоді, коли ми вже готові опустити руки, коли немає жодної надії, допомога знаходиться близько від нас. В такій ситуації, рано чи пізно, опиняється кожен християнин.
Ісус завжди намагається заспокоїти наші страхи, вселити нам надію. З першими кроками апостола Петра по воді, Господь давав йому зрозуміти, що віра проганяє страх. Але як часто у нашому життя стається так, що віра та надія є недовговічними. Як тільки-но стихія почала збивати апостола Петра з ніг, а проливний дощ був наскільки сильним, що він не бачив зовсім нічого, то він втратив і надію, і віру, і тоді почав тонути.
В нас, подібно до апостола Петра, є два шляхи: можна покликати на допомогу Господа або потонути в бурхливому морі. На жаль, досить часто ми покладаємося на себе, замість того, щоби попросити Господа.
Дуже часто Ісус вимагає від нас, здається, неможливого. Як ми можемо відкликнутися на Його поклик, як ми можемо перемагати гріх, якщо ми такі немічні. Проте це дійсно є можливим, якщо ми, як Петро, не будемо страхатися хвиль. Ісус закликає нас вдивлятися тільки в Нього. Це буває іноді досить важко в реальному житті. Проте наша воля, наше серце мають бути готовими виконати цю Божу волю. Навіть, якщо вона видається нам безумною. Амінь.
Джерело: Сайт парафії Святого Миколая