Надвірнянський Деканат
Проповіді

Проповідь на Неділю Мироносиць

Share

Коли ми читаємо євангельські розповіді про страждання Христа, Його розп’яття та смерть, то можемо помітити там, що вірними до кінця залишилося декілька людей, а серед них – жінки, про яких ми майже нічого не знаємо. Про Христових учнів написано та сказано чимало, про вони всі залишили Свого Вчителя та повтікали. Петро навіть тричі відрікся від Нього, а Юда – зрадив та продав за тридцять срібняків.

За Христом йшли натовпи людей і всі щось очікували від Нього. Одні – чудес, інші – зцілень, а ще інші – визволення від римського панування та гніту. Натомість сенс Його науки, сенс Його проповіді полягав у любові. Проте цього люди не розуміли. Христос міг допомогти багатьом: оздоровити, воскресити, нагодувати, тому народ йшов за Ним. Проте, як щойно Ісус почав говорити, що Йому потрібно буде, із любові до людей, віддати Своє життя, а ненависть до Нього народних вождів почала зростати, то натовп, який мандрував за Ісусом ставав все меншим та меншим. Останній раз земна слава Ісуса спалахнула під час Його входу в Єрусалим. Проте це була тільки єдина мить, тоді люди очікували від Нього земного царства, земної перемоги, сили та слави.

Все це закінчилося. Після слави квітної неділі наступає темрява Страсного Тижня, а останні дні Ісуса були найстрашнішими, бо Він зустрічається із зрадою близьких Йому учнів, тих, котрим Ісус дійсно довіряв. Навіть Петро, той, котрий обіцяв померти разом із Христом в останню мить відрікся, зрадив та втік.

Та все ж біля Христа залишилися ті, котрі були вірні Йому до кінця, котрі на Його любові відповіли своєю любов’ю, ті, про котрих ми нічого не чуємо, коли Ісус користувався славою серед народу. Про них не говорять євангелисти, що вони знаходилися біля Нього, коли Він здійснював чудеса. На сторінках Євангелія ми не знаходимо повідомлення про те, що їм Ісус говорив про своє воскресіння. Про цих, вірних Ісусу людей, євангелист Іван пише: «А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина» (Ів. 19:25).

Після смерті Ісуса: «Коли настав уже вечір, – тому що була це п’ятниця, тобто перед суботою, – Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу» (Мр. 15:42-46). Через день, коли минула субота, на світанку третього дня ці жінки прийшли до гробу, щоби, згідно тогочасного звичаю, намастити мертве тіло пахощами. І саме їм, першим, з’явився воскреслий Ісус, і саме вони вперше почули: «Радуйтеся», котре стало сутністю віри християн.

Жінка-мироносицям Ісус не говорив, як іншим 12 апостолам, про те, що з Ним відбудеться, не говорив про значення своєї смерті, про таємницю майбутньої перемоги та воскресіння. Для них смерть Вчителя була смертю та кінцем. Вони стояли біля хреста, тому що любили Ісуса та з любові співчували Йому. Вони не залишили Його зранене та замучене тіло, але зробили все те, що чинить любов в часі останнього прощання. І навіть, коли вони йшли, щоби намастити поховане в гробі Ісусове тіло, вони переживали, хто їм допоможе відкотити камінь від входу до гробу. Вони розуміли, що їхніх сил замало, щоби відкотити камінь від гробу. Проте, коли вони прийшли на місце поховання Ісуса, то побачили відвалений камінь, а у гробі: «юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу» (Мр. 16:5).

Євангелист Іван описує, що: «Марія ж стояла надворі перед гробницею і плакала. А плачучи, нахилилась вона до гробу» (Ів. 20:11). Можемо сказати, що це плакала – це людська любов. Так подібно плакав Сам Ісус біля могили свого друга Лазаря. І саме ця любов першою дізналася про перемогу, про воскресіння. Саме ця любов дізналася першою про те, що смерть переможена.

Сьогоднішня неділя присвячена жінкам-мироносицям нагадує нам, що саме любов та вірність сяяли серед безнадії та темряви. Ця неділя вчить нас із вами, що ані любов, ані вірність не померли, не зникли. І хоча Йосиф, Никодим та жінки-мироносиці, котрі зранку прийшли до гробу Ісуса, займають мало місця в Євангеліях, проте вони засуджують нашу байдужість, малодушність, страх та самовиправдання.

Напевно, що саме в наш час, сьогодні, як ніколи, нам слід пригадати про любов та про просту людську вірність. Адже сьогодні, як ніколи, довкола нас чимало ненависті, брехні, підступу, зла. Наш світ потребує іскорки вірності, любові, співстраждання. Протягом людської історії повставали та занепадали різноманітні імперії. Земля пам’ятає чимало кровопролитних воєн, а історія пам’ятає чимало темних віків, темних часів. Проте завжди в історії людства жевріла іскра самовіддачі, любові, співстраждання. Якщо б цього не було, то наш світ ніколи не зміг би пережити ті страшні темні часи. Саме людяність, саме любов та співстраждання спасали та спасають наш світ.

Не дивлячись на те, що зло і надалі намагається запанувати у світі, любов та співстраждання і надалі продовжують світити людству.

Джерело: веб-ресур Парафії святого Миколая с. Гвізд

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *