Проповідь на Томину Неділю

Share

Після Свого воскресіння Господь являється учням, котрі й надалі перебували в страху та відчаю. З’явившись, Він показав їм руки й ноги, як доказ Свого воскресіння. Появу Христа бачили усі учні, окрім апостола Томи. Почувши від інших новину про Христа, в нього відразу з’явився сумнів: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!» (Ів. 20:25).

І Христос знову з’являється Своїм учням: «По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині та й каже: «Мир вам!». А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» (Ів. 20:26-27). Звичайно, що ми відразу починаємо думати, як це Тома міг засумніватися? Адже він ходив із Христом, бачив Його чуда, чув Його проповіді. І засумнівався. І це не дивно, бо Святе Письмо описує нам, що не один Тома засумнівався.

Якщо уважно переглянути євангельські події після воскресіння Христа, то ми побачимо, як часто сумнівалися апостоли. Вони не вірили Марії Магдалині, не вірили Клеопі та Луці, коли Христос з’явився їм дорогою до Емаусу. Апостоли постійно сумнівалися. Тому Христос демонструє їм Свою людську природу: показує рани на руках та ногах, їсть перед ними, говорить з ними.

Навіть сумнів апостола Томи залишає свій слід в історії Церкви. Господь ще раз доказує, що Він істинний Бог, що Він воскрес із мертвих. І Церква у  своїх піснеспівах прославляє це невір’я Томи, завдяки якому ми ще більше укріпилися у вірі. Цим його невір’ям віра тільки укріпилася.

 І апостоли, котрі так часто зраджували Христа, котрі боялися як звичайні люди, як ми із вами, котрі перебували у сумнівах та незнанні, своїм життям та апостольським служінням доказали і укріпили цю віру. Вони були сильнішими від правителів цього світу, сильнішими від законів, сильнішими від поганських вчителів, сильнішими від фарисеїв та їхнього древньої традиції, вони не боялися нічого і у всіх кінцях вселеної проповідували Євангеліє. Вони життя своє віддали за Христа. Вони так само, як і Христос доказали, що життя сильніше від смерті, що Господь важливіший для кожного із нас, аніж життя, наповнене пристрастями та гріхами. Апостоли відносилися до того роду людей, котрі бачили Христа і вірили у Нього.

Після того, як Господь показав Томі Свої рани, він вигукує: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20:28). Таке свідчення виривається із Його грудей. «І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20:29).

Дорогі брати та сестри, будьмо разом із апостолами – простими, віруючими, щирими проповідниками Христового воскресіння. Проповідуймо Євангеліє у своїх сім’ях, своїм близьким та друзям. Станьмо вірними та відданими послідовниками нашого Господа, щоби отримати нев’янучий вінок небесної слави. Амінь.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *