Що ти зробив?

Проповідь на 22 неділю по Зісланню Святого Духа

На самому початку притчі про багача та Лазаря ми бачимо своєрідну розколину у житті людей: одні почуваються щасливими в той час, коли інші животіють у крайній нужді. Ми бачимо, ніби двох дійових осіб: багача та нещасного жебрака. Вони протиставляються один одному, а їхні життя зовсім різні. Тут ми бачимо два типи людей: одні, через своє немилосердя – гинуть, а інші, завдяки власній терпеливості – спасаються.

Сьогоднішня притча – це той єдиний випадок, коли Христос в Своїх притчах вживає чиєсь власне ім’я. Ім’я Лазар – це грецький варіант єврейського імені Єлеазар, що означає в перекладі на нашу мову «Бог – мій помічник». В принципі, це ім’я стає своєрідним відображення віри та надії цього жебрака, який в лахміттю лежав біля воріт багача. Слід зразу ж зауважити, що Лазар опинився в раю не тому, що був бідним, але тому, що своїм помічником обирає Бога. Так само і багач, він потрапляє в пекло не тому, що був багатим, але тому, що свою надію та опору бачив у власному достатку. Багач настільки зрісся із тим своїм добром, багатством,  що воно стало його сутністю. Христос не подає його імені, бо все, що уособлює собою ця людина висловлюється одним словом – «багач».

В наш час, якщо хтось має досить великі статки, то його ім’я є відоме всім. Про таких людей ми звикли говорити: сильні світу цього. Імена ж бідних людей нікому не відомі, їхні життя нікого не цікавлять. Проте, як бачимо, в Бога все навпаки: той, найбідніший, який був всіма забутий має своє ім’я, має свою гідність.

Варто сказати, що Спаситель цю притчу розказав не тому, щоб показати нам, що відбувається в пеклі. Рівно ж, як ця притча не говорить про температуру, яка є там, чи, що воно подібне до розпеченої пустелі, а рай – до оази. Так само із цієї притчі не слід робити висновків, що всі багачі автоматично потраплять на місце муки, а бідні – до місця вічної насолоди.

Застосовуючи цю притчу до наших часів, спробуймо роздумати, яка ж її мета. У ній не говориться про сучасних багатіїв та високооплачуваних спортсменів, артистів, музикантів чи телевізійних зірок. Нам би, звичайно, було комфортно думати, що ця притча про них, але, насправді, вона про нас.

Кульмінація цієї притчі з’являться вкінці. Перед обличчям смерті багач та бідний рівні, смерть ранить обох. Помирає бідний та помирає багатий. Проте їхні долі після смерті стають різними.

В притчі сказано, що багатий за життя мав два привілеї: вишукано та дорого одягався, ласувати вишуканими стравами. Тепер він вкритий вишуканим одягом, але охоплений полум’ям вогню. Замість того, щоб куштувати смачних страв, він терпить спрагу. Господь, ніби попереджає нас із вами, що той, хто не вміє дивитися повз швидкоплинне існування цього світу, після смерті отримає гірку несподіванку. Той, хто колись не хотів помічати бідного жебрака в себе біля воріт, зараз його впізнає та називає по-імені, просячи милосердя та допомоги. Багач доведений до такого відчаю, що просить, щоб бідний прийшов йому на допомогу.

Притча завершується тим, що в багатого чоловіка залишилося п’ятеро братів, які відкидали закон та пророків. І, якщо ми повинні в цій притчі пізнати себе, то тими братами, власне, є ми. Це нас хоче попередити померлий багач. І саме нам адресовані слова: «Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (Лк. 16:31).

У кожного із нас буде та мить, коли Господь запитає: «Що ти зробив для Лазаря?», – або, кажучи іншими словами, – «Що ти зробив своєму ближньому?».

Уявімо собі ситуацію: людина помирає, стає перед Богом на суд, Господь дивиться на книгу її життя та оголошує вирок, гідний пекла. Людина протестує: за що? Я не зробила нічого злого? Господь підтверджує вирок: абсолютно точно, ти не зробила нічого, саме за це ти потрапляєш до пекла.

Коли ми уважно перечитаємо цю притчу про багача та Лазаря, то ми помітимо, що про багача не говориться як про лютого грішника. Багач та Лазар знаходяться недалеко один від одного, вони бачаться. Напевно, що цей багач знав і ім’я цього жебрака, він проходив повз Лазаря, ніколи не копав його ногами, не плював у його сторону, не називав його п’яницею чи неробою, не наказував слугам проганяти його. Навпаки, ми бачимо, що багатий навіть дозволяв Лазареві просити милостиню біля своїх воріт, він навіть іноді, можливо, подавав йому якусь монету і щоденно давав можливість харчуватися недоїдками зі свого столу. Напевно, що саме і цей харч допомагав цьому бідному Лазареві вижити, а багач себе, в певній мірі, відчував благодійником.

Мені пригадується дитячий комікс про кота Гарфілда. В одному із епізодів було показано холодний зимовий вечір, котик, після ситної вечері, дивиться у вікно як вечоріє, падає сніг і бачить надворі на вулиці голодного та замерзлого пса Одді. І кіт говорить такий монолог: «Я сиджу тут, в теплому домі, ситий, а бідний Одді надворі, голодний, на лютому холоді. Це неможливо. Я не можу це витерпіти». Після чого кіт підходить до вікна і засуває штори. Досить часто ми так само ставимося до потреб наших ближніх, до потреб бідних. Ми просто засуваємо штори.

З того часу, коли Христос розказав цю притчу, збігло досить багато часу. Проте практично нічого не змінилося. Світ, як жив, так і живе за законом джунглів, дужчий виживає за рахунок слабшого. Бідні та багаті, як були, так завжди і будуть. Одні мають із надлишком, а інші не можуть прохарчуватися. Проте кожному нам слід пам’ятати, що прийде той час, коли ми станемо на суд перед Богом, а тоді Господь кожного запитає: «Що ти зробив?». Амінь.

Джерело

 

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *