Вхід Господній у Єрусалим
Ісус залишає Витанію. Навколо Нього зібралося чимало Його послідовників. Одні із них були простими галилейськими селянами, котрі здійснювали своє пасхальне паломництво у Єрусалим, інші – жителі Єрусалима, які були вражені чудом воскресіння Лазаря. Серед цього натовпу Христос наближається до невеликого пагорбу, Єлеонської гори, відомої, як гора Оливна.
Навколо Нього веселилися люди, співали, вітали один одного. Господь не проявляв жодного невдоволення, коли і Його учні готували торжественну церемонію. Він Сам вибрав собі в’ючну тварину: «звичайне ослятко, на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи» (Лк. 19:30). В Палестині на ослах їздили тільки визначні особи, багата знать.
Торжественна процесія була організована дуже швидко. Одні поклали свою одежу на спину осла і допомогли Ісуса сісти на нього. Інші стелили на землю свій одяг та зелені гілки дерев, щоби осел ступав по них, як по килиму. Ще інші розмахували оливковим та пальмовим гіллям: «А як був близько вже до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили,. кажучи: «Благословен цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!» (Лк. 19:37-38).
Ісус в’їжджає в Єрусалим, сидячи на осляті. Саме про цю подію пророкував багато століть назад пророк Захарія, проголошуючи прихід Месії. Перед очима Ісуса виднілося усе місто. Побачивши його велич та красу, Ісус заплакав.
На фоні радісних вигуків та величного в’їзду у міста цей плач був несподіваним. Побачивши заплаканого Ісуса, учні дивуються. Їхня радість в одну мить зникла.
Ісус плаче, бо бачить, що Єрусалим потопає у своїх гріхах. Ісус плаче, бо бачить, що це величне й могутнє місто засліплене своєю гординею. Ісус плаче, бо бачить, що над містом згущаються хмари, що наближаються дні, котрі стануть не часом радості та спасіння, але часом руїн та руйнувань. Тільки через пару років від цього міста не залишиться нічого, він буде зруйнований, стертий з лиця землі. Ісус плаче, бо бачить жорстокість Єрусалима. Він плаче над містом, яке Його відкинуло.
Не допомогли ані чуда, ані діла, ані слова, як суворі, так і сповнені любові. Ісус звертається до усіх та до кожного: в містах і селах, в Галилеї та Юдеї, до простих людей та до книжників. Сьогодні Він звертається і до нас із вами. Він дарує багатство Своєї благодаті кожній людині, бо прагне завжди нас спасати.
Сьогодні Ісус приходить у наше життя доволі скромно, верхом на осляті. І продовжує спасати, діяти на направляти нас. Він використовує усі можливі, а інколи і неможливі чинники. Скільки раз Він ішов нам на зустріч! А скільки ми отримали дарів, починаючи від непомітних та звичайних до дивовижних.
Історія життя кожного із нас – це історія постійної турботи Бога про нас. Ісус зробив усе можливе для Єрусалиму, але місто не відкрило перед Ним свої ворота. Не побажало прийняти Його. Не відгукнулося на Його любов. Воно відкинуло Його Божественну благодать.
Пишна зустріч Ісуса була короткотривалою. Вже через п’ять днів, замість радісних та піднесених слів «Осанна», буде звучати дикий рев: «Розіпни Його!». Зникли зелені гілки, а з’явилося хресне дерево, квіти перетворилися на колючки тернового вінка. З Того, перед Ким ще недавно стелили свій одяг, здирають Його власну одежу і кидають на неї жереб.
Торжественний вхід в Єрусалим вимагає від кожного із нас послідовності та наполегливості, глибокої віри, щоби наша рішучість не перетворилася на тимчасову, хвилинну радість зустрічі Бога. В глибині наших сердець є різноманітні контрасти: ми здатні творити добро, але здатні чинити й зло та ненавидіти один одного. Якщо ми бажаємо стати причасника Божественного життя, якщо бажаємо торжествувати разом із Христом, то маємо постійно долати на своєму шляху покаяння усе те, що віддаляє нас від Бога і не дозволяє іти за Господом до підніжжя Голгофи.
Пречиста Богородиця також прийшла в Єрусалим вслід за Своїм Сином. Вони прийшла здійснити Пасху, останню юдейську Пасху, а також першу нову Пасху, на якій Її Син є Священником та Жертвою одночасно. Не віддаляймося від Неї. Наша Владичиця навчить нас терпінню та постійності, а також умінню провадити духовну боротьбу у звичайних обставинах нашого повсякденного життя. Вона навчить нас нічого не боятися і постійно перебувати у любові до Христа. Разом із Нею, під Хрестом нашого Господа, ми будемо роздумувати про страсті, смерть та Воскресіння ЇЇ Сина. Не залишаймо Її. Амінь.
Вебресурс Парафії Святого Миколая с. Гвізд