Відпускаються тобі твої гріхи (проповідь 6-ої неділі)

Провідники єврейського народу, тобто фарисеї та книжники, наскільки були засліплені заздрістю до Ісуса, що спостерігали за кожним Його кроком. І, коли вони почули з уст Ісуса слова, сповнені надії для розслабленого: «Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються» (Мт. 9:2), то відразу ж у своїх думках Його осудили: «Він хулить» (Мт. 9:3). Адже Хто може, окрім Бога відпускати гріхи.

Книжники правильно думали, що тільки Бог може пробачити гріх, але вони не розуміли, що Ісус був Сином Божим, що Він міг робити те, що робив. Вони не розуміли, що Спаситель прийшов шукати та врятувати загублених.

Для нас, людей, ці слова Христа: «Прощаються тобі гріхи твої», – також несуть і надію. Кожен із нас має той досвід, що гріх сковує наше серце та душу, немов міцними ланцюгами. Кожен із нас може погодитися із тим, що гріх – це є той брехун, котрий нас весь час обманює, бо обіцяє нам щастя, а приносить тільки окам’яніння та печаль. Гріх, неначе злодій, скориставшись нашим довір’ям, входить в наш дім та його грабує. Напевно, що немає більшої духовної хвороби, як гріх, після якого докори нашого сумління гризуть наше серце, немов зубами.

Параліч, про який йде мова в нинішньому євангельському уривку – це тільки зовнішня ознака внутрішнього стану. Ісус знав причину цього параліча. Саме духовний стан цього розслабленого довів його до того, що він не міг рухатися. Цей чоловік вчинив щось таке, чого він дуже стидався. Він, дійсно, завинив та знав про це. І те почуття вини наскільки його опанувало, що не дозволяло Йому рухатися. Тоді друзі принесли цього розслабленого до Ісуса з вірою в те, що Він йому допоможе.

Людина не може чинити добро, тому що вона чинить гріх. Тому Господь наш Ісус Христос, перш за все, говорить цю звістку: «Бадьорися, сину, тобі прощаються твої гріхи». Цей вислів свідчить про те, що тільки Бог може їх відпускати. Ісус особисто відпускає людині її гріхи. Він найперше турбується про те, щоби заглибитися в корінь гріха. Напевно, що противники Ісуса могли собі подумати, що досить легко сказати слова про прощення гріхів, адже їх ніхто не зможе перевірити. Не можливо побачити гріх, чи його прощення. Тому Господь дає їм те, що можна побачити: «Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому»(Мт. 9:6). Доказом того, що душа прощена є можливість ходити, є нове життя. Спасенна душа живе так, як вона не жила досі.

Ісус сказав, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, на небесах не буде потреби прощення, в аді не буде можливості для цього. Прощення можливе тільки тоді, коли людина живе на землі. «Ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння» (II Кор. 6:2).

Прощення гріхів – це єдиний досвід спасіння та воскресіння, який нам дано отримати тут, на землі. Прощення – це ще більше чудо, аніж воскресіння мертвого. Лазар, якого Ісус воскресив помер знову. Прощати ж означає народжуватися, прощення – це досвід любові, яка перевершує всяке зло.

Нерідко ми очікуємо, що Господь простить нам усі наші гріхи тільки за те, що ми прийшли до Церкви. Нерідко, приступивши до Сповіді, ми говоримо: «Я не маю гріхів. Я грішний такий, як і всі». А ще гірше, коли при Сповіді намагаємося виправдати себе, а звинувачувати інших. Без сумніву, найстрашніше стає тоді, коли ми наскільки звикаємо до гріха, що він стає нашою другою природою. Тоді ми вже не шукаємо визволення від гріха, не шукаємо спасіння і ми стаємо, немов той розслаблений.

Слово Боже закликає нас до покаяння, а це вимагає зміни не тільки нашої поведінки, але і зміни наших думок. Це вимагає зречення наших гріхів та виправлення життя, відповідно до Божих заповідей. Покаяння включає в себе пізнання своїх гріхів, жаль за них та щире визнання їх на Сповіді.

Мені довелося читати одну розповідь, кілька років тому одному злочинцю було винесено смертний вирок. Як то нерідко буває, брат цього злочинця був досить шанованою та визначною людиною, тому звернувся до губернатора, щоби той помилував його брата. Помилування було даровано і брат прийшов до цього в’язня-злочинця і запитав його: «Що ти зробиш, якщо отримаєш помилування?». Той відповів: «Знайду суддю, який мені виніс цей вирок, вб’ю його, потім знайду головного свідка і вб’ю його, а потім…». Брат перервав в’язня із словами: «Дякую, я почув досить». Він залишив в’язницю із розпорядженням про помилування у кишені. Він так і не вийняв його.

Чи не поставиться до нас Бог так само, якщо ми після Сповіді не будемо намагатися змінити власне життя? Амінь.

Джерело

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *