Він виганяє бісів князем бісівським…

Проповідь на 7-му неділю після Зіслання Святого Духа

Завдяки кожному євангельському читанню ми ніби супроводжуємо Спасителя у Його подорожах Галилеєю. Це не просто подорож від села до села, а навчання та служіння людям.

Різними були люди, які приходили до Христа Спасителя. Одні радо слухали Його слова, приймали до свого серця; інші – послухавши, відходили геть, знизивши плечима, забували про що Ісус говорив; тільки деякі, приходячи до Спасителя, мали в собі наскільки безмежну віру, що сприймали до серця Його науку та були готові завжди Йому послужитися.

Як в часи Христа, так і сьогодні для одних християнство та Євангеліє – засіб для спасіння, а для інших – камінь спотикання. В Євангелії від Матея читаємо: «Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі!». Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським»  (Мт. 9,33-34). Матей показує, з якими підозрами зустрівся Господь, що навіть за ті всі добродійства: зцілення сліпих та німого, Йому дорікали, що має біса.

Жодна, навіть свята людина, не може уникнути злослів’я та пліток. Як бачимо, Спаситель також страждав від таких неправдивих звинувачень. Ніхто не міг заперечити чудес Спасителя: мертві воскресали, сліпі прозрівали, німі говорили, прокажені очищувалися, паралізовані вставали. Ці всі чудеса були настільки явними та беззаперечними, що ніхто не насмілився в них засумніватися. Проте, те, що неможливо заперечити, завжди можна очорнити. Не заперечуючи самих чудес, вороги Христа почали говорити, що Господь виганяє бісів, силою бісівського князя.

Що може бути безрозсудніше за це? Адже пізніше Сам Христос скаже, що неможливо, щоб біс виганяв біса, бо він, зазвичай, своє підтримує, а не руйнує. Біс завжди відвертає від Бога, навчає не вірити у майбутнє життя та ніколи не буде робити добро, бо завжди намагається людині заподіяти шкоду. Христос натомість завжди людину проводив до віри, до покаяння в гріхах. Проте фарисеї не хотіли цього побачити та зрозуміти.

Людина, яка слухає плітки, подібна до бедуїна, який однієї ночі прокинувся від голоду і, засвітивши свічку, знайшов в своїй палатці тільки жменю сушених фініків. Відкусивши половину фініка він побачив хробака, йому прийшлося викинути фрукт. Відкусивши половину другого фініка, бедуїн знову побачив хробака і знову викинув фрукт. Трохи поміркувавши, чоловік загасив свічку і швиденько доїв все, що залишилося. Як бачимо, між голодом та поганою їжею, він обрав погану їжу. Так само чинять ті люди, які слухають та розповсюджують сумнівні та недобрі чутки.

В Прістонському університеті один професор провів такий експеримент: він викликав шістьох студентів до свого кабінету та повідомив під великим секретом, що члени англійської королівської родини планують відвідати університетський вечір танців. Через тиждень практично кожен студент в університеті знав про ці відвідини, представники преси обривали телефонні лінії адміністрації університету, а міська влада образилася, що їх не попередили в першу чергу. Стосовно цього експерименту цей професор написав: «Це була добра чутка. Погані чутки розповсюджуються значно швидше». Можливо, тому Марк Твен одного разу сказав: «Брехня може обійти півсвіту, допоки правда зашнуровує свої черевики».

Той, хто злословить є подібний до вбивці; перший застосовує зброю, а інший – язик. Якщо один вбиває тіло, позбавляє життя, то інший – позбавляє доброго імені та вбиває репутацію.

Кожне зцілення та кожна зустріч, про які розповідає нам Євангеліє – це послання до нас. Воно не лише переказує нам про якусь подію, яка колись відбулася, але і застерігає. В наш час не бракує як сліпих людей фізично, так і сліпих людей – духовно. Людей, які. маючи можливість, не бажають бачити правду. Коли ми ненавидимо когось або підозрюємо, що інша людина зле говорить про нас, думає про нас зле, або вигадує щодо нас якісь підступи, тоді в нас прокидається ненависть. Тоді цілий світ забарвлюється для нас в чорні кольори. Тоді ненависть, яку ми в собі не помічали виливається на цю людину. Здається, що немає такої сили, яка була б здатною звільнити нас від цієї темряви.

Нам, християнам, слід пам’ятати, що такою силою є Христос, який завжди стоїть біля нас та готовий нам допомогти. Та чи ми задуємо про Христа? Скільки разів протягом дня ми згадуємо про Христа? Та й чи, перебуваючи в Церкві, ми не легковажимо святістю місця, в якому перебуваємо.

Саме тоді, коли ми зосереджуємося на самих себе ми добровільно відштовхуємо Христа, добровільно обираємо сліпоту.

Двоє сліпців із євангельської розповіді є для нас прикладом відкритості та готовності прийняти Христову допомогу. Вони показують нам як ми маємо поводити себе із Христом: кидатися Йому на зустріч, прагнути Його допомоги, не забувати кликати Його, щедро відкривати своє серце перед Ним. Саме тоді ми можемо сподіватися, що Христос відкриє наші очі та допоможе побачити нам красу створеного світу, допоможе позбутися наших страхів, допоможе побачити в нашому ближньому Бога, а основне наповнити нас надією на майбутнє.

Джерело

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *