Віра жінки-ханаанянки

Проповідь на 17 неділю по Зісланню Святого Духа

Дуже часто у Біблії ми знаходимо місця, де Бог випробовує обраних людей: Авраама на горі Моріа (Бут. 22:1-2; Євр. 11:17), сотнею років пізніше – ізраїльтян у пустелі (Вих. 20:20; Втор. 8:2; Пс. 81:7). Пізніше Цар Давид напише: “Бо ти нас випробував, Боже; перетопив нас, як перетоплюється срібло” (Пс.66 (65):10). Подібно пише й Соломон: “Як горно срібло, а вогонь золото, так Господь випробовує серце” (Прип. 17:3). Апостол Павло писав, що Господь випробовує серця наші (1Сол. 2:4), відповідно Христос випробовував апостола Пилипа (Ін. 6:5-6).

У сьогоднішньому читанні ми бачимо як Христос випробовує віру жінки-ханаанянки. Євангеліє не говорить нам її ім’я, не говорить чим вона займалась, але навіть із цієї скупої розповіді євангеліста Матея ми можемо зробити кілька висновки про цю жінку. Зазвичай, у Східній культурі жінка опікується домом, родиною кухнею, а всі зовнішні справи мав полагоджувати чоловік. Таким чином, щоб звернутись до Ісуса жінка мала скористатись посередництвом свого чоловіка, брата, батька чи сина. Якщо цього не сталось, то можемо зробити висновок, що ця жінка була самотньою, вона не мала на кого опертися, не мала від кого чекати помочі. Тим більше, всі місцеві жителі мали певний страх перед цією жінкою та її дочкою, бо та була біснуватою.

Для нас слова, що жінка-ханаанянка вийшла із околиць Тирських та Сидонських практично нічого не говорять. Проте в часи Христа в цих околицях було досить поширеним ідолопоклонством. Історики говорять, що там навіть практикувалися людські жертвоприношення. Те, що жінка-ханаанянка звертається до Господа зі словами: «Змилуся наді мною, Господи, Сину Давида» (Мт. 25:22), – свідчить про її віру, а також показує нам із вами, що не місце, а Божа благодать робить здатними нас повірити. Ми можемо жити в сім’ї пророка чи святих людей, а в той самий час залишатися нерозкаяними грішниками та невіруючими. Ми можемо також жити оточені забобонами та ідолопоклонством, але залишатися вірними Христові. Як бачимо, можемо жити в околицях Тирських та Сидонських та опинитися в Царстві Божому.

Цей євангельський уривок також показує нам із вами, що наші терпіння можуть принести для нашої душі благословення. Цій жінці, як матері, випало важке випробовування: її дитина була одержимою, а вона не могла нічого зробити для її зцілення. Однак ці терпіння привели жінку до Христа та навчили її молитися.

Нерідко в своїх випробовуваннях ми забуваємо, що вони послані нам від Бога, що вони в кінцевому результаті приведуть нас до Нього. Ці скорботи, які ми нерідко переживаємо, покликані для того, щоби ми задумалися над своїм життям, щоби ми звернулися до Біблії, щоби ми стали на коліна та в щирій молитві звернулися до Бога.

Цей євангельський уривок показує нам із вами, яке благо для нашої душі має молитва. На перший погляд може здатися, що молитва цієї жінки є непоміченою, оскільки Господь не відповів їй відразу. Проте жінка продовжувала молитися і навіть ті слова Спасителя, котрі мали б її образити не похитнули в ній віри. Вона і далі продовжувала молитися. Приклад цієї жінки навчає нас, що обітниця Спасителя: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мт. 7:7), – ніколи не є порушеною.

Пам’ятаймо історію жінки-ханаанянки, коли нам тяжко, коли нас довкола оточують терпіння, коли в двері нашого життя стукає зневіра, а від безнадії опускаються руки. Пам’ятаймо цю історію тоді, коли ми молимося і, коли нам здається, що із наших молитов немає жодної користі. Молімося та надіймося на Господа всупереч всім обставинам нашого життя. Молімося, щоби ми завжди могли переносити всі випробовування та знаходити потіху в наших скорботах. Пам’ятаймо, що Бог завжди нас чує. І чим би ми не займалися протягом дня, той час, котрий ми приводимо на молитві приносить нам найбільшу користь.

З якими б проханнями у молитві ми не зверталися до Господа: чи про навернення. своїх дітей, чи про здоров’я наших родичів? Завжди наслідуймо жінку-ханаанянку та виливаймо свою душу перед Христом. Молімося день і ніч, до тих пір, поки не одержимо відповіді. Можливо, для цього нам прийдеться чекати досить довго. Нам може здаватися, що наші молитви не вислухані і ми даремно витрачаємо час. Проте не переставаймо молитися та вірмо, що, якщо Ісус почув жінку-ханаанянку і відповів їй, то в один прекрасний день Він почує так само і нас.