Зцілення розслабленого та самотність сучасної людини

Share

 А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, -хоч яка б там була його хвороба» (Ів. 5:2-4)

Найдраматичнішим у цьому євангельському читанні є самотність хворого. Всі ми чули: «Не маю нікого, пане, хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає» (Ів. 5:7). Найтрагічніший стан будь-якої людини – це самотність, повна ізоляція.

Святитель Кипріян Карфагенський пише: «Кожна людина падає наодинці, а спасаємося ми в спільноті Церкви». Бути самотнім – це падати, помирати. Бути самотнім – це не думати ні про кого, окрім самого себе, адже тоді людину заповнює страждання, в якому вона задихається. Людина проживає марно своє життя, тому що життя, прожите на самоті, якщо поруч немає Бога – це життя даремне, непотрібне, загублене.

У цього хворого не було навіть якогось родича, друга, який взяв би його, коли зрушиться вода, та й вкинув туди, щоби той зцілився. Скільки ж разів ми самі буваємо в такій ситуації? Скільки раз ми відчуваємо себе самотніми та хворими – і немає в нас нікого, хто б поміг нам зцілитися, хто визволи би нас від страждання. В нашій самотність та стражданнях немає навіть нікого, з ким би ми могли поспілкуватися.

Те ж саме відбувалося з тим чоловіком. Проте Христос з великим милосердям запитав його: «Бажаєш одужати?» (Ів. 5:6). Це питання для хворого можло показатися безглуздим. Він, звичайно, хоче зцілитися. Проте Спаситель говорить тут про щось інше. Цей чоловік хворів через свої гріхи, коли ж Спаситель запитав його: «Бажаєш одужати?» (Ів. 5:6). Він, по суті, запитав: «Ти хочеш одужати від своїх гріхів?». Дозаз того ми побачимо пізніше, коли Спаситель зустріне його у Храмі та скаже: «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось» (Ів. 5:14).

Найбільше вражає нас те, що в цю хвилину, коли Ісус зцілив чоловіка, який хворів 38 років, фарисеї та книжники замість того, щоби радіти та прославляти Бога, обуруються, кажучи: «Чому ти ходиш, чому ти носиш за собою своє ложе в суботу?». Вони не сказали: «Яке це чудо, що ти зцілився. Іди та подякуй Богові за це». Зовсім ні, їх тільки цікавив формалізм закону, який стверджував, що в суботу не можна працювати. Вони запитали цього зціленого чоловіка, хто саме його зцілив. Спочатку хворий не знав, що має їм відповісти. Проте, коли Ісус зустрів його в Храмі, він пішов до юдеїв і сказав: «…той, хто мене оздоровив, – Ісус»  (Ів. 5:15).

Це не було зрадою, через яку юдеї натрапили на слід Ісуса, це було бажанням розказати, що саме Ісус допоміг йому, що саме Він зцілив його, що тільки Він був поруч в його біді та стражданнях. Він думав, що ім’я Ісуса потрібно об’явити кожній людині, особливо тим, хто запитував про це чудо. Пролежавши 38 років, не думаючи ні про що, крім своїх страждань, він не міг навіть уявити собі, якими жорстокими серцями володіють ті люди, котрі запитують про Ісуса. Напевно, він не міг собі усвідомити, що вони запитують про Ісуса не для того, щоби Його прославити як Чудотворця, але для того, щоби Його вбити через порушення суботи.

Так закінчується розповідь про розслабленого – словами: «… не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось» (Ів. 5:14). Ці слова звернені не тільки для цього зціленого чоловіка, вони стають застереженням для кожного із нас, наголошуючи, що кожен вчинений нами гріх тут і зараз, має своє відлуння у вічності.

 

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *