Надвірнянщина попрощалась із видатним бандуристом Володимиром Луцівим

Share

«Зі святими упокой, Христе, душу померлого раба Твого, де немає ні хвороби, ні журби, ні смутку, а життя безкінечне. Бо Ти єси воскресіння, життя і вічний спокій, Христе Боже наш, і Тебе славимо з Предвічним Отцем і Святим Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків». 

Сумним видався сьогоднішній день для жителів Надвірнянщини, адже в останню путь проводжають Почесного громадянина м. Надвірна, всесвітньовідомого співака-бандуриста, громадського діяча – Володимира Луціва 

7 вересня, у Великобританії, перестало битися серце талановитої, Богом обдарованої, людини. «Сьогодні, вночі, перестало битися серденько п. Володимира Луціва – відданого та славного сина України. Добігає час, коли душа залишить земні обрії та полине у вись. Ми щиро сподіваємося, що Господь оселить її там, де спочивають праведні. Бо саме таким він був тут, на землі», – таку сумну звістку передала світу п. Ірина Шкрум. 

Остання воля п. Володимира: похоронити його на рідній землі, там, де він народився. І сьогодні, сотні надвірнянців та гостей із різних кутків України, прийшли віддати шану та повагу цьому видатному чоловіку: провести його в останню путь. 

Заупокійні богослужіння очолив Преосвященний Владика Василій (Івасюк) у співслужінні із священиками Надвірнянського та Пнівського протопресвітеріатів. У своєму повчальному слові-проповіді Владика наголосив на вагомий внесок цього видатного чоловіка, вірного сина України: «… Від Темзи до Бистриці – похорон нашого земляка і патріота України зібрав нас сьогодні у цьому Храмі. Найцінніше, що є у людини – це її життя, яке дається Богом тільки один-єдиний раз: довге чи коротке, тривалістю від народження аж до смерті І сьогодні упокоївся у Господі український бандурист, славетний співак, великий українець, світлої пам’яті Володимир Гаврилович Луців 

Спочатку його нелегке життя пролягало від Бистриці до Темзи, а сьогодні він мандрує від Темзи до Бистриці, щоби віддати душу Богові. Бо зі смертю життя не припиняється, але продовжується. Наш покійний тепер просить у нас допомоги, щоби ми не забували за нього молитися. І сьогодні вся Церква молиться за упокоєння його душі у Царстві Небесному, де всі святі та праведні перебувають».  

 о. Іван Дацько, добрий товариш покійного, наголосив: «що нам потрібно віддати Богові подяку за життя Володимира Луціва. 90 років – це поважний вік для людини, яка ніколи не забувала про власну країну, гордилася нею, прославляла її. Бог так влаштував, що людина родиться, росте, радіє, сумує, працює, а потім відходить. Наш дорогий друг, наш Володимир, захотів навіки спочити на цій землі, де він прийшов у світ. 

Покійний є уособленням українців і в Україні, і в діаспорі. Бог дав йому вищі поривання, дав йому гарний голос, що допомагає йому стати добрим співаком. Він мав гарним, милий, ліричний тенор, що прокладає йому дорогу до високої сцени. Проте він ніколи не забуває про своє українське, надвірнянське, коріння, був практикуючим вірним Греко-Католицької Церкви, граючи на бандурі, не цурається ані шароварів, ані вишиваної сорочки, ані жупана 

Коли він захворів, то лікар радить перестати співати та триматися строгої дієти. Дієти він, звичайно, дотримувався, а от спів не покинув. Навпаки, він з великою ревністю та готовністю несе українську пісню туди, де про неї ніколи не чули: «Я – українець! Я нестиму людям українську культуру, щоб Україна була знана в усьому світі», –  таке життєве кредо Володимира Луціва, який жив Україною до останнього подиху.  

… Нам буде прикро, ми навіть і заплачемо, проводжаючи в останню путь нашого дорогого друга, але, попри наш біль та жаль, ми маємо Богу дякувати за життя такої людини, яким був Володимир Луців: християнином, патріотом, він ніколи не цурався свого. І сьогодні хоче спочити в тій землі, котра дала йому життя. Що ж ми можемо зробити, окрім того, що сумуємо та плачемо? Ми маємо виконати ті слова, про які ми співаємо: зберігати його вічную пам’ять. А ви, надвірнянці, маєте честь, що такий велет української культури хоче навіки спочивати тут, на вашій землі, котра дала йому життя»   

Вічная пам’ять щирому патріоту та талановитій людині, п. Володимиру Луціву.  

«Упокой, Господи, душу раба Твого, Володимира, прости йому всі гріхи його, вільні й невільні, даруй йому Царство Твоє Небесне і сотвори йому вічную пам’ять»…. 

фото: о. Микола Гаврилюк

Світлана Гаврилюк

Більше фото тут

Довідка

…Далекий 1961 рік. Бельгійське місто Неплезіті. ІІІ Міжнародний європейський конкурс виконавців естрадної пісні, який тоді називався «За чашу Європи», що згодом переріс у Євробачення. 

І перемогу здобув українець, Володимир Луців, що в подальшому відіб’ється на славі Тіно Вальді (сценічне ім’я співака). В бельгійському місті над морем змагалися сотні кращих виконавців з різних країн світу. Володимир Луців входив до англійської команди естрадних співаків з п’яти осіб. Упродовж тижня кожен учасник конкурсу виконував по кілька популярних пісень. 

Серед сотень співаків Тіно Вальді набрав найбільшу кількість балів. Переможцем ІІІ Міжнародного конкурсу став українець, уродженець Івано-Франківської області, на той час і до сьогодні громадянин Великобританії маестро Володимир Луців. 

Був такий час, коли співака-українця намагалися представляти як російського, підібравши йому ось таке ім’я: «Владімір Луців із Москви». 

Національна душа українця і його патріотичне почування запротестували. Володимир Луців відмовився від такої ласки, а це дорого коштувало маестро, але честь українця була йому понад усе. 

Минули десятиліття, і Володимир Луців заспівав у столиці незалежної України під своїм рідним іменем, виконавши улюблену думу «На смерть козака-бандуриста». Це сталося 2000 року під час гастролей Голландського хору української пісні імені Миколи Лисенка. 

Народився Володимир Луців 5 червня 1929 р. в місті Надвірна, Івано-Франківської області, у родині Гавриїла Луціва заможного купця. 

Мама Юлія виспівала ніжну синову душу. 

Сімейне щастя тривало недовго. Під час ІІ Світової війни прийшли зі сходу «визволителі» і розігнали родину по світу. 14-річним Володимир опинився в Польщі, потім була Німеччина… 

Важко працював на різних роботах, заробляючи на життя і майбутнє навчання. Доля подарувала зустріч зі знаменитим бандуристом Григорієм Назаренком, який організував капелу імені Миколи Леонтовича. Майстерне виконання Григорієм Назаренком українських народних дум настільки вплинуло на чутливе серце юнака, що він вирішив свою майбутню долю — став бандуристом. У капелі ім. М. Леонтовича Володимир Луців був наймолодшим. Відтоді не розлучався з вірною і незрадливою подругою — бандурою. 

1948 року Володимир Луців переїздить до Англії, там бере приватні уроки співу, виступає на концертах української діаспори, навчається в Лондонському музичному коледжі Святої Трійці. Щоб удосконалити майстерність співу, їде до Італії, вступає до консерваторії. А далі поїздки, гастролі по всьому світу. І скрізь слава, визнання. 

Нагороди їх не перелічити! І тільки успіхи на всіх великих сценах Англії, США, Канади, Австралії, Німеччини, Італії, Голландії, Австрії, Франції, Швейцарії, Швеції. 

Маестро всюди заявляв, що він українець, обов’язково виконував кілька українських народних пісень, супроводжуючи їх грою на бандурі. Його одягом на сцені був старовинний український стрій. 

«Я українець! Я нестиму людям українську культуру, щоб Україна була знана в усьому світі», життєве кредо маестро Володимира Луціва. 

Митець, громадський діяч і просто Людина з великої літери, яка увесь свій талант, організаторські здібності віддає на вівтар рідного народу, неньки-України, таким був Володимир Луців. 

2001 року Володимир Луців перевіз до міста Надвірна Івано-Франківської області всю свою творчу спадщину. В меморіальному будинку Музею Надвірнянщини, неподалік від місця, де стояла колись хата купця Гавриїла Луціва, розміщено всі цінності маестро Володимира: дві його бандури, нагороди, золоті й срібні медалі за успішні виступи та громадську діяльність, сценічний одяг, сувеніри, картини видатних художників та скульптури, аудіо- і відеозаписи, понад 150 платівок з унікальними музичними творами у власному виконанні та у виконанні найкращих українських хорових колективів світу з його участю; цілий архів нот українських та зарубіжних творів світової класики; надзвичайно цінну бібліотеку, епістолярну спадщину тощо… Фонд налічує 3000 музейних одиниць. А щороку, приїжджаючи в Україну, маестро Луців поповнює його новими книжками, документами, світлинами та експонатами. 

Володимир Луців видав свою автобіографію «Від Бистриці до Темзи» (1999). Він заснував благодійний культурно-мистецький фонд ім. В. Луціва у Надвірній (2002), який опікується талановитою молодцю Карпатського краю. 

Впродовж своєї довгої кар’єри Володимир Луців отримав багато перемог і відзнак: перше місце на Міжнародному пісенному конкурсі (Бельгія, 1961), срібну медаль за виступи на кораблях «Квін Мері» і «Квін Елізабет» (1970), почесні грамоти Штату Массачусетс (США, 1966), Українського Конгресового Комітету Америки (США, 1980), Світового Конгресу Вільних Українців (Канада, 1981), Львова (1998) і Києва (2000), медаль святого Володимира Великого Світового Конгресу Українців (Канада, 2008) та ін. Володимир Луців також є лауреатом міжнародної премії ім. В. Винниченка (Київ, 1993). 

За вагомий особистий внесок у популяризацію історичних та сучасних надбань України у світі, формування її позитивного міжнародного іміджу Президент України Віктор Ющенко своєю постановою від 17.01.2008 нагородив маестро Володимира Луціва орденом «За заслуги» II ступеня. 

Щороку Володимир Луців не лише відвідував Україну, а й активно займався громадською, культурно-просвітницькою роботою, поповнював фонди Музею історії Надвірнянщини новими експонатами, літературою тощо. Щиро вболівав за суспільно-політичну ситуацію в Україні та старався робити все, залежне від нього, для розбудови і процвітання Української держави. 

 

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *