Дні Ноя повертаються на землю
Історичні свідчення підтверджують, що великі імперії та народи були знищені не ворогами ззовні, а зіпсованістю зсередини: аморальністю, нечесністю, жадністю та гордістю.
Біблія попереджує нас, що, наближаючись до кінця часів, люди повернуться до всезагального зла та гріха. Святе Письмо говорить про людей в часи Ноя: «Побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі» (Бут. 6:5).
Євангелист Матей говорить: «Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого. Бо як за днів перед потопом, їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, і ніхто не знав нічого, аж поки не прийшов потоп і забрав усіх, – так буде й прихід Сина Чоловічого» (Мт. 24:37-39).
Наближаючись до великого Судного Дня, ми спостерігаємо, що саме це і відбуваєтся навколо нас. Слова апостола Павла торкаються хлибин людського серця: «Знай, що за останніх днів настануть скрутні часи, бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, батькам непокірні, невдячні, безбожні, без любові, непримирливі, осудливі, розбещені, жорстокі, недобролюбні, зрадники, нахабні, бундючні, більше розкошолюбні ніж боголюбні, – мають бо сповид побожности, сили ж її зреклися. І тих цурайся» (ІІ Тим. 3:1-5).
І ці слова не повинні залишати місця для сумнівів щодо того, яким буде світ перед цією кульмінаційною подією, котра стане кінцем історії.
Чимало людей переймається питанням: чи ми живемо в останні дні? І відповіді ніхто не може дати. Останні дні можуть прийти через 100 чи 1000 років. Проте існує чимало вказівок, що ми все ж таки живемо в завершальному періоді історії. Святе Письмо не перестає попереджувати нас, що ми повинні покаятися та навернутися до Христа, бо день цей наближається.
Всі древні цивілізації були знищені гріхом. До кінця своєї історії Рим не припиняв веселощів та п’янства, – те ж саме ми бачимо і в теперішній час. Нерон наклав на себе руки 68 року нашої ери, повалення Риму відбулося через 400 років. Ось Рим користувався надзвичайною силою та могутністю, а ось він уже знищений та зруйнований.
На жаль, світ сьогодні йде тим самим шляхом. Аморальність та нечистота захопила і римських правителів, і людей, котрі жили до потопу. Та й сьогодні ми бачимо світ, перенасичений різноманітними тілесними похотями та гріхами.
Дні Ноя повертаються на землю. Велика катастрофа очікує тих, хто відмовиться увійти в ковчег спасіння, яким є Ісус. Ной здобув благодать в Божих очах. Він став одним із великих людей всіх часів та народів, вибраний Богом – єдиний чоловік, котрий залишився вірним Богові в гріховному світі.
Сьогодні тисячі людей думають, що вони врятовані. Проте, як глибоко вони помиляються, думаючи, що можуть бути християнами та жити так, як самі того забажають. Біблія говорить, що наступить той день, коли ми покличемо Бога, але Він не відповість. Наступить день, коли ми будемо шукати Бога, але не знайдемо Його. Тоді ми матимемо один-єдиний шанс.
В часи Ноя Біблія також не переставала застерігати людей: «Не перебуватиме дух мій у чоловікові назавжди» (Бут. 6:3). За межами ковчегу чоловіки та жінки боролися за своє життя, тримаючись за різноманітне гілляччя, доки безжалісна рука смерті не заскочила їх, потягнувши в морські глибини. Всі загинули. За межами ковчега не залишилося жодної живої душі. У всіх був шанс, але вони його відкинули. В цей день було чимало людей, котрі знаходилися біля ковчегу, котрі насміхалися над Ноєм, котрі знехтували Словом Божим – і всі вони загинули.
Ця страшна сцена із Біблії – це протопит, тінь того дня Суду, котрий очікує наш світ. Святе Письмо говорить: «І як призначено людям раз умерти, потім же суд» (Євр. 9:27).
Ковчег – це символ Ісуса Христа. Сьогодні, коли так швидко наближається день Суду, Христос стає для кожного із нас тим єдиним шансом, єдиним порятунком, єдиним прихистком. Нам потрібно тільки прийняти Його як свого Спасителя, доки ще є час, бо потім буде занадто пізно.
Історія повторюється. Те, що відбулося тисячі років тому, відбудеться знову. Можливо, це станеться в цьому столітті, а, можливо, навіть у цьому десятилітті. Проте, доки у нас є життя, доки у нас є надія, Христос продовжує стукати у наші двері. Якщо ми покаємося, якщо ми направимо свої шляхи, якщо ми визволимося від рабства гріха, то ми зможемо принести зцілення та допомогу помираючій цивілізації.
Впустімо Христа в свої серця уже сьогодні. Тоді ми будемо врятовані, бо ми перебуватимемо в ковчезі: «Нема, отже, тепер ніякого засуду для тих, що в Христі Ісусі» (Рим. 8:1).