Фарисеями стають чи народжуються?

Share

В Новому Завіті фарисеї завжди зображувалися поганими людьми. Ісус використовує для них більш негативні слова, як «лицеміри» й «нерозумні».

І це нас зовсім не дивує, бо нам відомі історії фарисеїв. Проте чи не здивуємося ми, коли дізнаємося, що Ісус, описуючи та викриваючи фарисеїв свого часу, має на увазі і сучасних людей, кожного із нас?

Фарисейство – це наука та звичаї стародавньої ізраїльської спільноти під назвою фарисеї. Вона виникла приблизно в ІІ столітті до нашої ери і процвітали в часи Ісуса Христа. Це була строга секта, котра складалася переважно із простих євреїв. Вони строго дотримувалися Мойсеєвого закону і доповнювали його великим числом правил, котрі було важко зберігати. Наприклад, вони вважали роботою в святий суботній день такі заняття, як: ходьба на відстані більше одного кілометра від свого дому, носіння багажу та розпалювання вогню у своєму домі, що суперечило самому закону. Їх строгі правила мали доповнювати закон і дотримувалися до дрібниць.

 В перекладі з арамейської мови слово «фарисей» означало «відокремлений». Фарисеї були відомі своєю відданістю традиціям, строгістю у виконанні релігійних обрядів. Вони вважали себе вищими за інших, тому зверхньо дивилися на людей, які не виконували тих самих правил.

Прийнято вважати, що фарисейство – це манера поведінки самовдоволеної людини, демонстрація моральної першості над іншими людьми. Тут важливо підкреслити, що всі фарисеї виставляли на показ свої моральні, чеснотливі й добрі справи, щоби викликати захоплення у інших, показати себе в яскравих тонах.

І це все також нам відомо, але тут на нас чекає підступне питання: всі ми також народжені фарисеями. Ми всі, без виключення, народжені із такою жахливою схильністю до самовиправдання. Чи не це саме стало причиною первородного гріха? Самовиправдання – це захисна реакція. Самозахист – це те, що ми можемо побачити у первородному гріху Адама та Єви. Після того, як наші прародичі згрішили в Едемському саду, їхнє самовиправдання видало їх. Жоден із них не вважав себе винним. Жоден із них не сказав: «Господи, це я згрішив, прости мене». Все було навпаки. Адам звинувачував Єву: «Жінка, яку ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв» (Бут. 3:12). Єва у всьому звинувачувала змія: «Змій обманув мене, і я їла» (Бут. 3:1).

Нас не потрібно вчити фарисейству, воно закладене у нас, таке природне й нерозривно пов’язане із нами. Ми всі народжуємося в такому образі, в якому Адам знаходився після свого гріхопадіння. «Немає справедливого, ані одного! Немає тямущого, немає, хто шукав би Бога. Усі з дороги збилися, зробилися нікчемні! Немає, хто добро творив би, ані одного! Їхнє горло – гріб відкритий, до обману язик їх схильний, отрута гадюча у них під губами. Уста у них прокльонів повні і гіркоти. Щоб проливати кров, швидкі їхні ноги. На їхніх дорогах злидні і руїна. Вони не відають дороги миру. Немає Божого остраху у них перед очима» (Рим. 3:10-18).

 Питання залишається відкритим: нам не потрібно ставати фарисеями, а потрібно позбуватися фарисейства. Та чи під силу це нам? Апостол Павло каже: «…де Господній дух, там воля» (ІІ Кор. 3:17). Чим більше ми будемо наповнюватися Святим Духом, тим менше ми будемо оправдувати себе і захищатися. Ми повинні постійно працювати над цим, бо наше виправдання, наш постійний захист, наша постійна самоправедність – це серйозна проблема в очах Бога.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.