Найжахливіша сторона аду

Бог не створив нас для життя в ізоляції чи на самоті. Людина, вже від початку створення світу, потребувала спілкування. Ми були створені для спільноти й для взаємовідносин. Тому для кожного із нас так важливо не втрачати зв’язок з іншими людьми, не втрачати живого спілкування з Богом у Церкві.

Тепер спробуймо уявити собі таке місце, де ми не змогли б побачити жодної людини. В цьому місці у нас не буде жодної можливості з кимось поспілкуватися, отримати від когось пораду чи почути людське слово. І таке місце існує. Ось, що означає бути ізольованим та самотнім в аді.

Було доказано, що коли людину, яка відбувала тюремний термін, поміщали в окрему камеру, то найчастіше вона отримувала дуже серйозні психологічні розлади й проблеми. Чим більше вона там перебувала, тим гіршим ставав її стан. Психологічні наслідки можуть проявлятися по-різному: тривога, депресія, злість, одержимі думки, втрата реального часу, параноя, психоз. Таким людям зазвичай дозволяли фізичні вправи. Проте в аді таких потурань не буде. Там немає ані перерви, ані паузи. Людина розуміє все, що з нею трапилося. Вона усвідомлює, що не зможе отримати жодного полегшення. Адже поруч немає зовсім нікого, хто б підтримав чи допоміг подолати усе це. І, якщо до цього додати ще й цілковиту темряву, то жахіття тільки примножаться.

Цілковита ізоляція. В аду немає надії на людське спілкування. Там немає з ким переживати біль. Там тільки кромішня темрява, спустошеність та самотність.

На превелике щастя, усі ми є християнами. Нам не потрібно переживати й боятися, що ми залишимося колись на самоті. Бо Ісус Сам сказав: «Не залишу тебе, не покину тебе» (Євр. 13:5). Прекрасна Божа обіцянка. Ми ж повинні триматися Христа та йти за Ним.

Зображення ілюстративне – rawpixel.com – Freepik