Надвірнянський Деканат
Наша віра

Гріхи проти першої Божої заповіді

Share

Нехай не буде в тебе інших богів крім мене. Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій (Вих 20, 3-6).

Що робити, а чого уникати, щоб виконати першу заповідь Божу?

Перша Божа заповідь закликає нас визнати, що Бог — понад усе. Визнати Божу присутність, вирішальну силу і дію в світі та нашому житті. Перша Божа заповідь забороняє ставити створені речі на місце Бога, приписувати їм божественні властивості, силу і вплив. «Бо Тобі [Богові] належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, повсякчас, і на віки вічні. Амінь» (Божественна Літургія святого Івана Золотоустого).

В основі гріхів проти першої заповіді Божої є відвернення від Бога: людина, замість вірити в Бога, тільки Йому поклонятися і тільки на Нього надіятися, надає вагомого значення створеним речам і визнає їх вирішальний вплив на своє життя.

«Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити — і мамоні» (Мт. 6, 24).

Ідолопоклонство — це коли замість Бога у центрі життя ставимо щось інше: якийсь предмет, особу, матеріальні цінності, владу, славу, вигоду, ідеологію, задоволення. Сучасними ідолами можуть бути: гроші, секс, кар’єра, комп’ютерні ігри, а навіть спорт, відпочинок, праця, коли дозволяємо їм керувати нашим життям, переконаннями, рішеннями, діями, коли вони займають в нашому серці місце Бога, коли стаємо залежними від них. Ці ідоли не дають нам жити повноцінним життям дітей Божих, спілкуватися з Ним та ближніми. Ці ідоли є нічим, порожнечею, марнотою: «Бо знайте, що жадний розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель — не матимуть спадщини у Христовім і Божім царстві» (Еф 5, 5).

До ідолопоклонства спокушає диявол, обіцяючи славу, владу, багатство. В Ісуса Христа вчимося протистояти спокусам: «Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити» (Мт 4, 10).

Забобони — це віра в магічну силу певних дій, предметів, тварин, у невідомі сили, здатні провіщати події і впливати на них. Це приписування речам і діям сили, якої вони самі по собі не мають. Це фальшиве переконання, яке штовхає людей до недоречних дій, ритуалів, які мали б охороняти їх від нещастя або приносити успіх. Віра в забобони є там, де слабкою є віра в Бога. Прислів’я каже: «Хто не вірить в Бога, той буде вірити в десять богів».

Людина, яка вірить у Всемогутнього Отця, який нас створив, Сина, який нас спас, і Святого Духа, який наповнює нас благодаттю, всю надію свою покладає на Бога. Все стає на свої місця. Що можуть коти, підкови, обереги, переступання, наступання, постукування проти Божої могутності та любові. Віра у Всемогутнього Спасаючого Животворящого Бога все розставляє на свої місця.

Магія, окультизм, чаклування, ворожіння, віщування, викликання духів чи померлих, віра в долю згідно з гороскопом чи хіромантією, ясновидіння містять у собі прагнення людини самостійно панувати над світом, людьми, собою, а навіть над Богом, але без Бога. Саме до цього спокутував диявол наших прародичів: «коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог» (Бут 3, 5).

Щоб не було в тебе нікого, хто призводив би свого сина чи свою дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить, або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує; або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців. Бо огидний для Господа кожен, хто це робить (Втор 18, 10-12).

Молитва до Бога, в якій беремо до уваги лише власні бажання і не зважаємо на волю Божу та бажання і потреби інших людей, також має в своїй основі магічне мислення, бажання керувати іншими, а навіть самим Богом.

Зрілою молитвою є щира розмова з Богом, сповнена віри у Його близькість, присутність і могутність. Молитва, в якій повністю віддаємо наші справи, турботи і весь світ у Божі руки. Бо Божа воля і сила — понад усе. Приклад такої молитви нам подає наш Спаситель Ісус Христос: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише — як ти» (Мт 26, 39).

У Господній молитві щодня прославляємо Бога — «нехай святиться Ім’я Твоє», довіряємо Йому все — «нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі», просимо підтримки — «хліб наш насущний дай нам сьогодні», перепрошуємо і обіцяємо змінитися — «прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» і надіємося на допомогу — «не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого».

Лише у Бозі спочивай, душе моя, у ньому бо моя надія. Лиш він моя скеля й моє спасіння, мій захист, — я не захитаюсь (Пс 62, 6-7).

За книгою: Божі заповіді та Євангельські блаженства (Катехуменат і катехизація дорослих у УГКЦ).

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *