«… Нехай гніваються люди»

В Святому Письмі ми знаходимо певні місця, які, м’яко кажучи, вводять нас в ступор. Так в 98 Псалмі ми читаємо: «Господь царює, нехай гніваються люди» (Пс. 98:1). (В різних перекладах Святого Письма цей стирок перекладено по-різному: хтось вживає словосполучення гніваються народи, хтось – тремтять народи, ще інші – обурюються народи. В церковнослов’янському Псалтирі говориться: «Господь воцарися, да гніваються людіє»).

Звичайно, що в нас постає питання: «Якщо Господь воцарився, то чому люди мають гніватися чи збурюватися?». Здається, що, якщо Господь царює, то в світі мав би наступити мир, любов та спокій.

Цей Псалом відноситься до тих псалмів, в яких пророк Давид провіщає про народження Месії. Євангелист Матей у ІІ розділі пише такі слова: «Коли Ісус народився в Вифлеємі Юдейській, за днів Ірода-царя, мудреці прийшли в Єрусалим зі Сходу і спитали: «Де цар Юдейський, що оце народився? Бо ми бачили Його зорю на Сході і прийшли Йому поклонитися». Почувши це, цар Ірод стривожився, і увесь Єрусалим із ним» (Мт. 2:1-3).

Тому, передбачаючи ці події, Давид говорить, що Господь воцарився, як Сам Він про це сказав: «Я на те народився, щоби царствувати» (пор. Ів. 18:37).

Святитель Атанасій Великий в коментарі на цей Псалом говорить: «Господь воцарився, нехай гніваються люди. Христос є той Цар, царську владу Якого не визнають юдеї… Він Той Самий Цар, що в останні часи буде царювати над усіма живучими на землі…».

Отже, нехай гніваються чи нехай збурюються народи, бо народився Цар-Месія, якого вони не приймуть. Саме народження та царювання Христа привело в гнів, в злість та обурення царя Ірода та юдеїв.