Притча: Школа

Пішов Гусак у город дивитися, чи все там гаразд. Зирк – а на капусті хтось сидить.

– Ти хто? – питає Гусак.

–Гусениця.

– Гусениця? А я – Гусак, – здивувався Гусак і заґелґотав. – От чудово – Гусак і Гусениця.

Він ґелґотав і лопотів крилами, тому що такого цікавого збігу йому ще ніколи не випадало. І раптом він замовк.

–Ти не маєш крил! – зауважив Гусак. – Як же ти літаєш?

– А я не літаю, – зізналася Гусениця. – Я тільки повзаю.

– Хочеш, я навчу тебе літати? Це зовсім не важко, якщо ти здібна, то швидко навчишся.

Гусениця охоче згодилася. Заняття почалися наступного дня.

– Оце земля, це – небо. Якщо ти повзаєш по землі, то просто повзаєш, а якщо повзаєш по небу, то вже не повзаєш, а літаєш.

Так розповідав Гусак. Він добре тямив у теорії.

З-під капусти визирнула чиясь голова:

– А можна й мені. Я сидітиму тихо.

– А ти що – Гусениця?

– Ні, я Черв’як. Але я хотів би літати… Це моя дитяча мрія.

– Гаразд, – погодився Гусак. – Сиди й уважно слухай. Отже, ми зупинилися на небі…

Вони училися щодня з ранку до полудня. Особливо старався Черв’як. А Гусениця не була така запопадлива. На уроках вона плела павутину і обмотувала себе, поки не перетворилася на якусь воскову лялечку.

– Так діла не буде, – зробив їй зауваження Гусак. – Тепер я бачу що ти, Гусенице, ніколи не літатимеш. От Черв’як полетить – за нього я не хвилююся.

Але одного разу, прийшовши на заняття, Гусак застав самого Черв’яка.

– А де Гусениця? – запитав Гусак. – Вона занедужала?

– Вона полетіла, – сказав Черв’як. –  Он бачите того метелика?

Кожній людині Бог дав здібності, що відповідають її призначенню. Найголовніше — не прагнути до чужого призначення, а розкрити власне. Завдання мудрого вчителя — допомогти розпізнати його.

365 Притч на щодень. Упор. Діана Віссон. Львів: Свічадо 2013

Фото ілюстративне, створене:Stockvault із Pixabay