Розп’яття Ісуса Христа на хресті
Розп’яття на хресті вважалося найганебнішою стратою. Людина, котру розпинали досить довго страждала та терпіла невимовні муки. Руки й ноги прибивалися до дерев’яного хреста цвяхами, в такому стані людина повільно помирала від нестерпного болю, спраги та втрати крові. І до такої ганебної, страшної смерті засудило людство Христа, свого Спасителя.
Попереду Ісуса очікує дорога на Голгофу, куди Він має нести хреста. Римські воїни жорстоко побили Христа: спочатку шкіряними батогами з металевими наконечниками, котрі залишали глибокі сліди на тілі за кожним ударом. Після на голову наділи терновий вінок, сплетений із гострих колючок, не перестаючи бити по голові палицею. І на цьому не закінчилися знущання воїнів: вони повели Ісуса на місце страти, на гору Голгофу, поклавши на Його рамена великий дерев’яний хрест. Знесилений від знущань Ісус зміг донести його тільки до міських воріт, тому воїни примушують Симеона Киренейського допомогти Ісусу.
Прийшовши на Голгофу, воїни поклали Ісуса на хрест, до якого прибили великими залізними цвяхами наскрізь руки і ноги Спасителя. Хрест підняли та встановили у вертикальному положенні так, що змучене Христове тіло повисло на цвяхах, стікаючи кров’ю. Над Його головою прибили табличку із написом: «Це Ісус – Цар Юдейський» (Мт. 27:37), який вказував на Його ім’я та злочин, через який Його розіп’яли.
Навколишній натовп насміхався з Нього, кажучи: «… Спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста» (Мт. 27:40). Релігійні лідери також лихословити Христа: «Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий» (Мт. 27:42-43).
Все Своє життя Ісус тільки те й робив, що допомагав іншим. Тепер Він висить розіп’ятий на хресті, а навколо Нього тільки ті, хто насміхається та лихословить Його. Замість подяки Ісус отримує чорну невдячність, замість добра – одну несправедливість. Навіщо Ісус все це терпить? Чому Він дозволяє Себе розіп’ясти? Невже Він не міг зупинити всі ці страждання? Невже Його Небесний Отець не міг спасти Свого Єдиного Сина від несправедливих мук та страждань?
Без сумніву, міг все це зупинити Христос. Проте Ісус добровільно йде на хресну смерть. Він, пересохлими від спраги вустами, говорить наступні слова: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23:34).
Це неможливо. Для нас, людей, це неможливо, але тільки не для люблячого та милосердного Бога. Серед болі та жорстокості, яку щедро так дарують Христу люди, Він прощає їх. Жоден із нас не здатний так вчинити: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23:34).
Чи знали люди, що Ісус добровільно переносить всі ці страждання саме за них, за всіх нас? Тоді вони не знали, що в Гетсиманському саді Ісус приймає «чашу страждань» за гріхи цілого людства. Він бере гріхи людей на Себе і несе за них покарання, замість нас. Своїми хресними стражданнями Ісус спокутував наші гріхи, щоби ми мали можливість отримати прощення за них. Тільки так можна було спасти нас від вічної погибелі. Ісус йде на це, тому що любить нас. Святе Письмо, устами пророка Ісаї, відображає нам цю Його любов: «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст» (Іс. 53:5-7).
Сучасники Христа всього цього і не знали, проте тепер знаємо ми. І що тоді натомість ми робимо? Як дякуємо Христу за Його милосердя та любов??? Запитаймо кожен у себе, зазирнімо у глибину своєї душі, дослідимо свої серця, що ж ми там побачимо???
Фото: Рixabay