Тільки до Тебе, Господи, наші очі!

Share

«Боже наш!… Ми не відаємо, що робити: тільки до тебе наші очі!» (ІІ Хр. 20:12).

Коли нам важко, коли ми оточені різноманітними хворобами, коли наш світ потопає у жорстокості та нелюдяності, коли зневажається та топчеться людське життя, то нам так тяжко довіритися Господеві у всьому, так тяжко піднести у молитві свої очі і попросити допомоги.

Стурбований світ прикував свій погляд до проблем охорони здоров’я, забувши про Бога. Важливо закривати школи, щоб дальше не поширювався вірус. Важливо закривати кордони з іншими країнами, скасовувати рейси, перекрити всі можливі та неможливі доступи, щоб тільки вірус не проник у країни цивілізованого світу. Важливо зробити все це, але яким може бути розчарування людини, коли вона зрозуміє, що безсила у боротьбі із пандемією. Що ж тоді залишається: людина та вірус, людина та Бог?

Святе Письмо подає нам прекрасний приклад молитви людини, котру у відчаї, але з впевненість промовляв цар Йосафат. «Ми не відаємо, що робити: тільки до тебе наші очі!» (ІІ Хр. 20:12). До Юдеї наближається небезпечна делегація із Едому. Проте віра царя залишається міцною та непохитною. Він довіряє Богу не тільки тоді, коли віч-на-віч зустрічається із неминучою поразкою у війні, але і у випадку будь-якої біди.

«Як прийде на нас нещастя, меч-месник або пошесть, або голод, то ми станемо перед цим домом і перед Твоїм обличчям, бо Твоє ім’я в цьому домі, і візвемо до Тебе в нашому горі, і Ти почуєш нас і врятуєш» (ІІ Хр. 20:9).

Йосафат довірився Богу у всьому. Він не звертав уваги на небезпеку, яка його очікувала: чи епідемії, чи війна, чи голод, чи нещастя, чи хвороби, він не переставав взивати до Бога.

І ми, беручи собі за приклад його молитву, повинні робити те ж саме. Не нарікати, не звинувачувати Бога чи людей, не впадати у відчай та зневіру, не ставати жорстокими та немилосердними, а стати на коліна, піднести свій погляд до небес і волати до Бога про допомогу.

Довіряймо Богу свої страхи.

«Йосафат злякався й вирішив шукати Господа» (ІІ Хр. 20:3). Він був звичайним чоловіком. Першим кроком люблячої людини, котра вірить у Божу допомогу, в дні царя чи в наші дні, має бути визнання своєї немічності та безсилля. Добрими ліками для всі нас буде те, коли ми прийдемо до Бога і відверто та чесно скажемо Йому: ми перелякані, ми розчаровані, ми злі, ми самотні, ми ранені, ми змучені. Ми повинні довірити Богові всі свої найпотаємніші переживання. Цар Йосафат розуміє це, тому вирішує довіритися Господеві, до чого і нас закликає. Довір’я – це гарний вибір. І цей вибір ми маємо робити завжди, повторюючи знову і знову.

Вчімо інших довіряти Богу.

Після того, як цар Йосафат вирішив шукати Господа, він оголосив піст по цілій Юдеї: «І зібрались юдеї просити допомоги в Господа; з усіх юдейських міст прийшли також просити допомоги в Господа» (ІІ Хр. 20:4). Цар знав звідкіля очікувати справжньої допомоги, тому говорив іншим шукати підтримки та надії там само.

Коли всі навколо жахаються, переживають, турбуються завтрашнім днем, ми повинні нагадувати один одному, що ми служимо люблячому, милосердному, вічному Богу, Якого не торкаються ані епідемії, ані віруси, бо Він наш Творець та Спаситель. «Він тебе покриє крилами своїми, і ти втечеш під його крила; щит і забороло – його вірність. Ти не злякаєшся ні страху вночі, ані стріли, що вдень літає, ані чуми, що в пітьмі бродить, ані зарази, що нищить опівдні» (Пс. 91:4-6).

Коли ми віддаємо свій страх Богу, в молитві волаючи про допомогу, то ми відчуємо мир та спокій, котрі неможливо ані описати, ані пояснити: «Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі» (Фил. 4:6-7).

Волаймо до Бога.

Йосафат подає нам приклад, як ми повинні молитися. Він покладається на Боже милосердя, він довіряє Його обітницям та Його діям. І закінчується ця молитва словами: «Боже наш! Суди їх, бо в нас нема сили проти цієї великої навали, що прийшла на нас ми не відаємо, що робити: тільки до тебе наші очі!». Всі юдеї стояли тоді перед Господом: і малі діти їх ні, і жінки їхні, і сини їхні» (ІІ Хр. 20:11-12).

Можливо, ми відчуваємо себе безпорадними у боротьбі із хворобами та різноманітними вірусами, які атакують людину. Можливо, ми перебуваємо у безнадії, бо ще до цього часу вчені-спеціалісти не можуть віднайти ліків та чимало хвороб. Можливо, ми відчуваємо відчай, слідкуючи за новинами, котрі висвітлюють невтішну статистику поширення вірусу. Якщо так, то нам потрібно негайно перейти на сторону Йосафата, визнати всі свої страхи та розпочати волати до Бога про допомогу. І просити до того часу, поки не почуємо таких слів від Господа: «Не бійтесь і не лякайтесь цієї великої навали, бо не ваша це війна, а Божа» (ІІ Хр. 20:15).

Пам’ятаймо про Боже спасіння.

В історії, котру описує ІІ книга Хронік, Бог відповідає до Свого народу, словами пророка: «Тоді дух Господній зійшов на Ахазієла, сина Захарії, сина Бенаї, сина Єїела, сина Маттанії, левіта з синів Асафа, – посеред громади, і він промовив: «Вважайте, всі юдеї й мешканці Єрусалиму, та й ти, царю Йосафате! Так говорить Господь до вас: Не бійтесь і не лякайтесь цієї великої навали, бо не ваша це війна, а Божа» (ІІ Хр. 20:14-15). Їм навіть не потрібно було битися, вони могли просто сидіти і спостерігати за тим, як відбувається їхнє спасіння: «Не ви будете битися цим разом; станьте твердо, стійте й побачите, що перемога Господня буде з вами. Юдо та Єрусалиме! Не бійтесь і не лякайтесь! Завтра виступите їм назустріч, і Господь буде з вами» (ІІ Хр. 20:17).

Ця історія – це маленький приклад великої духовної боротьби для кожної людини у всі часи. У кожного із нас є смертельна проблема, з якою ми самотужки не можемо справитися. Тоді нам потрібно не впадати у відчай, не опускати рук, а розпочати довіряти Богу, бо це не наша війна. Якщо ми довірятимемо Тому, Хто б’ється за нас, то можемо спокійно сидіти та спостерігати за поразкою ворога та перемогою Бога.

Поширення вірусу може зупинитися і піти на спад вже через тиждень. Проте цього може і не статися, і ситуація може погіршитися. Але нам не слід боятися, а, навпаки, покладатися на Бога. Бо Він уже проявив Свою любов, милосердя та турботу, коли послав Христа померти за нас. Тому нам слід прославляти Бога, насолоджуватися Ним, жити Його Заповідями, щоби отримати вічну нагороду на небесах.

Поклоняймося Богу.

Йосафат довіряє Богу, він також просить інших робити так само. І тут потрібно підкреслити, що закінчує він свою молитву поклонінням: «Порадившися з народом, він поставив співців Господніх, щоб вони, у святих шатах, славили Господа, йдучи перед озброєними й промовляючи: Хваліте Господа, бо вічна його милость!» (ІІ Хр. 20:21). Ще до того, як цар отримав перемогу, він велить своєму народу: «Та саме як вони почали веселитись і славити, Господь наслав засідку на аммоніїв, моавитян та верховинців із Сеїру, що були виступили проти Юди, й вони були побиті» (ІІ Хр. 20:22).

Велике довір’я бо Бога ми бачимо у цій молитві Йосафата. Нам також слід довіряти Богові своє життя, поклонятися Йому серед своїх страждань, прославляти Його навіть тоді, коли нам загрожує велика небезпека. Ми маємо прославляти свого Творця навіть тоді, коли навколо нас вирує вірус. Не біймося нічого, бо з нами наш Спаситель.

Юдеї вийшли на другий день, а їхня небезпека зникла. Господь допоміг їм, Він допоможе і всім нам, християнам. Не біймося, стоячи перед обличчям вірусу, але маймо міцну віру у Господа: навіть тоді, коли ми не будемо знати, що буде завтра.

Фото, ілюстративне:Godsgirl_madi з сайту Pixabay

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *