Залишаймося й служімо

Share

Уже десятий день, як Україну терзають жахіття війни. Кожному із нас боляче та страшно. І ми поспішаємо покинути свою Батьківщину, навіть, коли знаходимося  так далеко від епіцентру війни.

Ми бачимо, що в останні дні в Україні розгортаються події із книги Естер. Наказ підписаний і Аман отримав ліценцію на знищення цілого народу. Шибениці готові. Україну охоплює кровопролитна війна. Ми розуміє, що проллється багато крові, що буде багато жертв, що велика ціна буде заплачена за Незалежність України. Ми бачимо, що все більше і більше людей покидають Батьківщину, виїжджаючи закордон. Та чи повинні і ми чинити так само? Ми, котрі називаємо себе християнами. Ми, котрі називаємо себе українцями. Ми, котрі переконані, що з нами Бог. Прийшов час, щоби показати усьому стурбованому світу свою незламність та вірність, свою любов та безстрашність, свою віру, надію та любов.

Сьогодні можна побачити і страх і відчай, але все більше ми бачимо готовність народу до оборони й самопожертви. Тому й не дивно, що все частіше ми зустрічаємо гасло: «Я і моя сім’я залишається в Україні». Хочу додати від себе, що не тільки я і моя сім’я залишається в Україні, але я і моя Церква залишається служити українському народу. Тому не біймося, але залишаймося і служімо так, якби від нас залежала перемога.

Відповідь Церкви

Як повинна Церква реагувати на війну, коли люди перебувають у постійному страху та відчаї? Церква ніколи не перебуватиме осторонь, не заб’ється у куток, не відвернеться від своїх вірян. Бо, якщо Церква покине своїх вірних у часи війни, кризи та страху, то чи буде вона потрібна у мирний час?

У цей важкий для України час Церква має продовжувати свою місію. І це вже не перший раз, коли вона показує свою єдність та солідарність із народом України. Згадаймо 2014 р. В ті дні Церква активно підтримувала усіх тих, хто боровся проти несправедливості та зла. На Майдані Незалежності знаходилася молитовна палатка. Християни розносили гарячу їжу та чай. Церква відкрила свої двері для усіх, хто потребував захисту. І вона заслужила велике довір’я, бо показала, що таке любов, милосердя, добро та справедливість. Сьогодні ж ми маємо не втратити це довір’я, а, навпаки, укріплювати.

Церква воює із народом

Церква – це місце війни, але війни духовної. І ми бачимо, як багато вона робить для свого народу. Постійні та безперервні молитви за мир та перемогу, щоденні Божественні Літургії у наміренні наших воїнів. І ми чуємо від них свідчення про силу молитви, про той невидимий провід, про ту невидиму Божу руку, яка охороняє їх від куль та смерті. І ми бачимо, як через наші молитви, все навколо змінюється. Ми відчуваємо внутрішню силу для подальшої боротьби. Завдяки спільним молитвам ми відчуваємо впевненість, бо віримо, що Бог з нами. І це – найголовніше.

Наша Церква перетворюється на місце допомога й підготовки. Люди у ній не тільки моляться, але навчаються піклуватися та допомагати своєму ближньому. Церковні приміщення перетворюються на тимчасові притулки, а підвали – на бомбосховища.

Залишитися і молитися

Ми залишаємося і як сім’я, і як Церква. І, коли все закінчиться, ми не забудемо, як християни поводилися у найтяжчий для них час.

Хай Церква і не може взяти у руки зброю, вона має відіграти свою певну роль і продовжувати свою місію. Ми будемо збирати для інших допомогу, ми будемо надавати притулки для слабких та немічних, наляканих та знедолених. Ми будемо продовжувати нести віру, відкривати Христа та Його Євангеліє тим, хто нічого про Нього ніколи не чув. Можливо, і нам буде страшно і ми будемо відчувати безпорадність перед кровавим обличчям війни, але ми будемо продовжувати молитися як Естер.

Адже тільки молитва може змінити усе, бо Господь – всесильний та всемогучий. Попереду усіх нас очікує перемога, бо наші мужні захисники, котрі залишають на передовій, зустрічаючись щохвилини із смертю, творять дива, адже у них вирує козацька мужність та звитяга, безстрашність та жертовність. Ми ж, залишаючись в Україні, маємо робити те, що від нас належить: молитися, допомагати, підтримувати, плести сітки, готувати їжу, збирати допомогу потребуючим, приймати переселенців, любити один одного. І тоді жодні сили нас не здолають.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.