Надвірнянський Деканат
Без категорії

Проповідь на свято Святого Миколая

Share

Дорогі у Христі брати та сестри, кожен із нас проходить шлях посту та з радістю очікує Христового Різдва, того часу, коли на небі засяє зірка, сповіщаючи народження Месії, і ми ще раз відчуємо близькість нашого Христа Спасителя. На цьому духовному шляху, коли й самі дні земного життя нас не втішають, коли зимові холоди нас обступають, коли немає нічого такого, що нас може підбадьорити та скріпити у вірі, вселити надію на краще майбутнє, як яскраві світильники озаряють нам дорогу святі Божі угодники. Такі швидкі помічники християнського роду. Їх є так багато, всіх тих, хто був вірним Богові.

Проте серед їхнього різноманіття є один святителя, якого почитають всі, без винятку це наш добрий старець Миколай. Кожного року, коли наближається свято Миколая, кожен із нас із нетерпінням очікує дива, очікує радості та щастя, бо всі ми знаємо про його допомогу в небезпеках, важких життєвих обставинах, неминучої смерті, бо саме він є тим, хто завжди приходив і спасав.

Тому й не дивно, що найбільш любленим святим, як у дорослих так і дітей, є святитель Миколай. Який є прикладом для нас не тільки любові до ближнього, добра та щирості, але й взірцем щедрості й милостині.

В день, коли ми вшановуємо пам’ять святителя Миколая, ми чуємо із амвонів наших церков Євангельське читання про блаженства.

Ісус, дивлячись на Своїх учнів, звертається до них зі словами: «Блаженні ви». І цими блаженствами Ісус закликає Своїх учнів, а разом із ними і нас, до певного стилю життя. Він не говорить їм про ці блаженства на початку Своєї  проповіді, але говорить тільки тоді, коли учні пройшли із Ним певний шлях, коли вони були готові їх прийняти. І прийняти ці блаженства не як перелік певної інформації, не як список справ на найближче майбутнє, але, як вказівки куди нам слід рухатися, щоби увійти в Боже Царство.

Найосновніше, на що хочеться звернути увагу: Господь нікого не змушує, але тільки говорить, якщо хочеш бути щасливим, то живи згідно Моїх заповідей і блаженств, якщо хочеш бути щасливим, то вибирай. І це щастя, до якого нас закликає Господь, є досить дивним. Ми чуємо: блаженні вбогі, блаженні голодні, блаженні, що плачете.

Хто ж може бути цими блаженними, про котрих говорить Господь? Цими блаженними є діти Божі, котрі отримують щастя, отримують це блаженство за свою віру. Коли Господь говорить про вбогих, то тут мається на увазі не тільки економічний чи матеріальний погляд, але, найперше, про убогість духовну. Тільки той, хто відчуває свою безпорадність, свою вбогість, здатний вповні довіритися та віддатися у руки Божі.

А кому й чому довіряю я? Чи це не є щось чи хтось, хто обкрадає моє серце? Можливо, це автомобіль, а, можливо, смартфон, а, можливо, якась інша людина, а можливо, це щось, що забирає моє серце, що стає моїм прив’язанням. Так, як убогий та голодний прагне хліба, так і ми повинні прагнути Бога.

Перед кожним, тут і зараз, стоїть вибір, бо тут і зараз Господь прагне, щоби ми навчилися дивитися на нас самих і світ Божими очима. Напевно, на землі не знайдеться такої людини, котра б хотіла відчувати блаженство й бути щасливою. Проте, як буває часто, ми не отримуємо щастя не тому, що воно десь далеко, а тому, що ми його не відчуваємо, ми не можемо його пізнати, його прийняти, або й не хочемо цього щастя.

Це гарно показує нам одна історія: один принц закохався в просту дівчину, написав їй листа, що прагне з нею одружитися і відіслав за нею карету. Ця дівчина, сівши в карету, поїхала до свого принца, і через ту довгу дорогу вона мріяла про ту зустріч із ним, якою вона буде, яким виявиться цей принц, якого вона ніколи не бачила. Вона мріяла про їхнє весілля. Слід зазначити, що цей принц дуже любив працювати на землі, любив поратися у своєму садку. І того ранку, коли його наречена ще була в дорозі, недалеко від нього, щоби скоротати час очікування він вирішив трохи попрацювати у своєму садку. Лакею залишив одяг, а сам працював. Коли карета із дівчиною під’їхала, то вискочивши з неї, вона побачила одного чоловіка гарно одітого, а іншого в брудній одеж, спотілого, котрий важко працює на землі. Щоб ми тоді подумали: хто із цих двох є принцом? Будь-хто на місці цієї дівчини подумав би, що принцом є цей лакей, який тримав одяг свого пана. Саме так подумала і ця дівчина, вона кинулася на шию цьому лакею зі словами: «мій любий пане, я рада, що ти вибрав саме мене, я рада, що ти хочеш з мною одружитися». А тим часом справжній принц стояв поруч.

Досить часто ми також багато чого можемо собі напридумати, науявляти, а насправді щастя є поруч. І виглядає не так, як ми собі його надумали. Часом щастя може бути із забрудненими руками, часом воно є спітнілим, зі зморшками на руках й обличчі, але воно завжди є поруч. І блаженними ми можемо бути не колись, а тут і зараз. Вибір завжди є за нами. Не живімо у світлі рожевих мрій та фантазій, але живімо реальністю.

Нас від святого отця Миколая віддаляє відстань у більше, як 16 століть. Але для кожного із нас він є надзвичайно близьким. До нього і після нього існувало чимало видатних та визначних людей. Можливо, їхні сучасники ставили і їм пам’ятники. Проте час не залишив і сліду від них, а довга та вдячна пам’ять про милосердя та співчуття святого Миколая дійшли аж до наших днів.

Особа святого Миколая показує нам. Як можна ці блаженства, до котрих закликає нас Спаситель, зреалізувати у нашому житті. Життя цього чоловіка відкриває нам таємницю Божої любові. Його життя може стати для кожного із нас взірцем служіння Церкві, ближньому, своїй громаді.

Дивлячись на особу нашого доброго святителя Миколая, навчімося служити ближньому і Церкві. Він був стійким у вірі, і кожен із нас має бути стійким у вірі у цьому хиткому світі. Він привів до Христової віри чимало людей, і кожен із нас має приводити до Христа своїх дітей, своїх онуків, своїх рідних та близьких. Він мав так багато чеснот, і кожен із нас має вправлятися у чесноті милосердя, прощення, любові, терпінні й віри. Амінь.

Джерело: “Духовний Дзвін”

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *