Шлях із аду
Великдень – це не просто свято. Це – суть християнства.
Великодні події – ось основа християнської проповіді. Християнство – не “вчення”, не моралістика, а просто розповідь про факт. Апостоли проповідують тільки факти – події, очевидцями яких були.
Існує, однак, чимало ікон, напис на яких говорить, що перед нами «Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа», а реальне зображення все ж оповідає про події, що мали місце днем раніше – у Велику Суботу. Великодньою іконою Церкви є ікона «Зішестя в ад».
Христос на цій іконі тримає за руки Адама і Єву. Він тільки готується вивести їх з місця скорботи. Підйом ще не розпочався. Але щойно закінчився спуск: одяг Христа ще майорить, як після стрімкого спуску. Він вже зупинився, а одягу ще опадає слідом за Ним. Перед нами – точка граничного сходження Христа, від неї дорога піде вгору, з аду – в Небо. Христос увірвався в ад, і розтрощені Ним ворота аду, розламані, лежать під Його ногами.
«Зішестя в ад» показує нам, як відбувається Христова перемога: не силоміць і не магічно, але – через максимальне самоприниження Господа. Старий Завіт оповідає, як Бог шукав людину. Новий Завіт, аж до Пасхи, нам говорить, як далеко довелося піти Богу, щоб знайти Свого Сина.
Вся складність іконографії Воскресіння пов’язана з необхідністю показати, що Христос – не тільки Воскреслий, але й Воскреситель. Вона говорить про те, навіщо Бог прийшов на землю і прийняв смерть.
На цій іконі показаний момент перелому, секундна зустрічі двох різноспрямованих, але єдиних за метою дій: гранична точка Божественного сходження виявляється початковою опорою людського сходження. «Бог став людиною, щоб людина стала богом» – така золота формула християнського розуміння людини.
Воскресіння Христа – це дарована нам перемога. Або – перемога Христа над нами. Адже ми зробили все, щоб Життя не «Жило в нас»: вивели Христа за межі своєї душі, своїми гріхами прибили Його до хреста, поставили варту біля гробниці і запечатали її печаткою невір’я і нелюбові Бога. І – всупереч нам, але заради нас – Він все-таки воскрес.
Тому іконописець, завдання якого – передати пасхальний досвід Церкви, – не може просто представити саму сценку виходу Спасителя з гробу. Іконописцю необхідно пов’язати Воскресіння Христа із спасінням людей. Тому великодня тематика і знаходить своє вираження саме в зображенні зішестя в ад.
Сенс і святковий настрій Пасхи нам не вдасться передати краще, ніж це зробив святитель Іван Златоуст: «Нехай ніхто не ридає про своє убозтво, бо настало загальне Царство. Нехай ніхто не оплакує гріхів, бо засяяло прощення з гробу. Нехай ніхто не боїться смерті, бо звільнила нас Спасова смерть. Воскрес Христос, і Життя перебуває. Воскрес Христос, і жодного мертвого у гробі!».