Чи знаємо ми притчу про доброго самарянина?
Про що ця притча? Та про те, що Господь дивиться на кожного із нас очима наших ближніх.
Притча про доброго самарянина розкриває наше життя, в якому так мало є любові, любові до Бога та свого ближнього (Лк. 10:25-37).
У цій притчі Бог знову і знову показує нам, як Він нас любить, і якої любові та віри очікує від нас по відношенні до Нього та нашого ближнього.
Про що ми думаємо, коли чуємо слова Ісуса про любов до Бога і свого ближнього? Ми розпочинаємо торгуватися, шукати легшої та вигіднішої дороги. Ми прагнемо отримати вічне життя, але зовсім не доклавши до цього зусиль. Ми хочемо любити і Бога, і ближніх, але без жодних проблем та незручностей.
Ісус говорить про любов, а знавці закону починають запитувати про те, як щось отримати, як договоритися, як розрахуватися із Богом. І це не дивно, бо притча про Доброго самарянина нагадує нам про те, як найосвіченіші і найрозумніші можуть не розуміти найпростіших речей та істин. Священник та левіт – такі далекі до правдивого розуміння любові, а самарянин – найближчий та найвідкритіший до розуміння цієї істини.
Хто є моїм ближнім? Той, хто у біді та нещасті. Той, хто допомагає долати біду та нещастя. Той, хто потребує нас. Той, хто допомагає нам. Тоді чи готові ми стати ближніми для тих, хто перебуває у біді? І тут Ісус говорить до нас і розкриває сенс питання: «А хто є моїм ближнім?». Він відповідає: «Не питай хто є твоїм ближнім, а сам будь ним». Добрий самарянин став ближнім бля помираючого, тому й не дивно, що кожен із нас покликаний чинити так само.
То чи готові ми стати ближніми? Чи готові ми відкрити свої обійми для своїх ближніх і ніколи не відпускати їх? Чи готові ми вчитися у Сина Божого Його любові до людей?
Ісус у цій притчі показує нам, як потрібно було вчинити, і при цьому запитує нас: «Чи зможемо ми стати добрим самарянином?» Чи змогли б ми стати наскільки добрими та люблячими?
І відповідь наша: «Ні, ми б не змогли стати такими».
Проте Христос не полишає нас. Він говорить: «Іди і чини так само».
Знавець закону залишився у роздумах.
А ми? Що ми зрозуміли із цієї історії? Як ми можемо любити Бога і ближнього? Хто є нашим ближнім? Що ми будемо робити? Іти і робити теж саме?
Якщо ми хочемо стати гідними синами Небесного Отця, любити Бога та ближнього, то маємо стати ближніми для кожної людини у біді. Ми не зможемо більше вибирати або Бога, або ближній. Ми не зможемо залишити пораненого і піти у храм на молитву.
Бо ця історія показує нам зв’язок між нами, Богом та нашим ближнім. Якщо у нашому серці є любов, то вона направляється на кожного потребуючого, нікого не відкидає, ніким не ігнорує.
Бог і ближній завжди поруч. Бог дивиться на нас очима потребуючого ближнього. Це погляд Ісуса, погляд Бога, Котрий став один із нас. Не відкиньмо ж Його.