Відповіді на питання

Свята Тайна Подружжя

Обряд заручин, який передує Таїнству Подружжя, немовби приготовляє подругів до прийняття Таїнства. Але потрібно чітко розрізнити обряд заручин, який здійснюється у церкві та «розписку», яку часто називають заручинами. Пара, яка вирішила заручитись, публічно засвідчує, що вона (пара) готова до прийняття Таїнства Подружжя. Таким чином пара має готуватись не до заручин, а до Таїнства Подружжя, бо заручини є лише проміжним етапом. Молодята перед шлюбом, мають пройти цілий цикл передшлюбних наук та в кінці здати іспит.
Як що Ви до шлюбу не знали що у чоловіка є ця хвороба то так, але про це краще Вам звернутися до Церковного Трибуналу в єпархіальному управлінні м. Коломия, підійдіть із цими питаннями до свого отця-душпастиря він вас з координує.

Свята Тайна Єлеопомазання (Соборування)

Таїнство Елеопомазання частіше називають Соборуванням (оскільки воно звичайно відбувається декількома священиками, тобто соборно). У чому ж його суть? По-перше, молитви цього таїнства можуть зцілити болящого, якщо на те буде Божа воля. По-друге, що не менш важливо, у таїнстві Соборування людина одержує прощення гріхів.  Але яких гріхів?

Не тих, які необхідно визнати в Таїнстві Покаяння, які ми усвідомлюємо й намагаємося долати. Але в кожного з нас є безліч гріхів, які проходять повз нашу свідомість, у силу нашої духовної розслабленості, брутальності почуттів. Або ми, з грішивши, відразу забуваємо це, або взагалі не вважаємо за гріх, не зауважуємо. Однак неусвідомлені гріхи – це однаково гріхи, вони обтяжують душу, і від них необхідно очиститися – що й відбувається в таїнстві Елеопомазання. Крім того, якщо говорити про важкохворих  людей – буває так, що в силу свого загального хворобливого стану вони просто не можуть помітити в собі ті гріхи, у яких вони в іншому випадку обов'язково покаялися б на сповіді. Отож, якщо ми приносимо щиро сердечне покаяння – то в таїнстві Соборування одержуємо прощення таких незгаданих ( мимо нашої волі) на сповіді гріхів.

Таїнство Соборування має два варіанти свого здійснення. Іноді воно відбувається вдома над одним хворим, а іноді – у церкві, над усіма, хто прагне приступити до цього таїнства й хто може по стану здоров'я прийти в храм. Тому я б не говорив що це таїнство не відбувається  у нас, хто приходив і просив про його уділення, отримував, нікому не було відмовлено.  Згідний, що не відбувалося в другому варіанті, у цьому випадку воно звичайно пристосовується до якихось особливих подій церковного року.  В  Східній Церкві це найчастіше період Великого Посту, рідше – Різдвяного і на це потрібно благословення. Кожний день, хіба у випадку поважної причини, я є в церкві «Воздвиження Чесного Хреста», можете приходити і отримати все що Вам потрібне для Вашого спасіння

Як правило, до таїнства Соборування прибігають раз у році, але, звичайно, людина  сама повинна прийти до усвідомлення того, що вона потребує зцілення. Не тільки в тілеснім зціленні (соборуватися може й фізично здорова людина), але насамперед – у зціленні духовному, потребує очищення своїх неусвідомлених гріхів. Зауважу, що перед тим як людина має соборуватися в храмі, їй вкрай бажано висповідатися й причаститися Святих Христових Тайн.

По чину соборування повинне відбуватися при участі семи священиків, хоча реально священиків може бути й менше – не завжди навіть у великих храмах вдається зібрати стільки. Але й при меншім числі священиків (навіть при одному) таїнство однаково буде дійсним.

Часом у людей бувають досить дивне розуміння  про Соборування. На жаль, іноді у свідомості людей це таїнство перетворюється в щось самодостатнє, зовнішнє, ледве чи не магічне. Коли  бачиш  юрби людей, що приходять у храм на Соборування, то замислюєшся: а чи всі вони сповідаються, причащаються? Деякі з них сприймають Соборування як медичну процедуру, про духовний його аспект і думки немає... Наслідки отут можуть бути досить сумними – не одержавши очікуваного тілесного видужання, людина ображається: як же так, я відстояв довжелезну службу, зробив все, що потрібно, а результату немає! В нерозумінні люди можуть охолонути до віри, до Церкви. Зцілення – це вільний дарунок Всеблагого люблячого Бога, а не неминучий результат якихось зовнішніх дій. Про це й повинні пам'ятати всі, що приступають до таїнства Соборування. Треба задуматися над своїм життям, про свої гріхи, прагнути очиститися від них. Таїнство Соборування наближене до  таїнства Покаяння.

Я думаю, окремо треба сказати про соборування людей, що перебувають при смерті. Іноді такі люди бояться цього таїнства, вважаючи, що воно приведе до швидкої смерті. Але час людського життя залежать тільки від волі люблячого Бога, і Господь нерідко продовжує життя вмираючого саме з тою метою, щоб він міг гідно підготуватися до переходу у Вічність – сповідатися, причаститися й соборуватися. Нерідко викликаний до вмираючого священик відразу робить три ці таїнства, послідовно. Соборування для вмираючого людини необхідне, адже він найчастіше вже просто фізично не може сповідатися – але таїнство Елеосвячення звільнить його від вантажу тих гріхів, у яких він і хотів би, але вже не встигнув, не зміг покаятися в таїнстві Покаяння.

о. Ігор


Свята Тайна Покаяння

ПИТАННЯ: Якщо під час Таїнств священик діє «in Persona Christi», то чи означає це, що ми повинні сприймати як слова Самого Христа те, що священик говорить після визнання гріхів у Таїнстві Покаяння? А якщо він говорить щось суперечне учительству Церкви?

ВІДПОВІДЬ: Священик діє in Persona Christi, від особи Самого Христа, перш за все в той момент, коли вимовляє слова відпущення гріхів. Точно так само, він діє in Persona Christi в момент Євхаристійної молитви і особливо під час перевтілення Найсвятіших Таїн.

І точно так само, як в проповіді священик може помилятися (і в цьому випадку, звичайно, його не слід слухатися), так і в конфесіоналі: якщо після сповіді наших гріхів священик говорить щось несумісне з учительства Церкви, це не слід сприймати як слова Христа.

Хоча слова священика дуже важливі для того, хто кається, вони не є частиною матерії або форми Таїнства Покаяння. Матерія включає в себе жаль за гріхи, сповідання гріхів та покаяння, а форма - слова відпущення, вимовлені священиком. Поради сповідника входять в обряд Сповіді так само, як проповідь - в чин Літургії. Таким чином, вони не наділені аспектом безпомилковості.

Повчання священика йдуть слідом за сповіданням гріхів. Священик виступає в них як лікар, батько і вчитель. І так само, як з людської точки зору бувають лікарі, батьки і вчителі більше чи менше компетентні, може трапитися і зі священиками. Тому не є помилкою вибирати того чи іншого сповідника на власний розсуд. При цьому відпущення гріхів будь-яким священиком, незалежно від святості та мудрості, завжди має однакову цінність.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Коли вірний УГКЦ опинився у важкій ситуації (небезпека смерті, загроза життю чи ін.) і немає можливості сповідатися у священика своєї Церкви до якої він при належить чи у будь-якого католицького священика ( римо-католицького чи іншого католицького священика), тоді може приступити до Тайни Сповіді до священика Православної Церкви. Католицька Церква визнає усі Святі Тайни Православної Церкви (сюди входять також і Церкви: УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ. 100 запитань молоді до Блаженішого Святослава). Таким чином Тайна Сповіді буде дійсна і не потрібно її ще раз повторювати, бо гріхи, які мала особа є відпущеними. Під святотацькою Сповіддю ми розуміємо, сповідь в якій було приховано гріх і все інше, що випливає із неї (Софрон Мудрий. Сповідь. Івано-Франківськ, с. 157.). Якщо в цій Сповіді не було вчинено такого акту, тоді не має причин вважати цю Сповідь святотацькою, якщо навпаки, тоді неодмінно цю сповідь потрібно повторити і вказати про акт приховання і все інше, що з ним було пов′язано. Проте, потрібно пам′ятати, приймання Святих Тайн потрібно здійснювати в Церкві до якої належить особа. Завжди у різних ситуаціях потрібно найперше старатися знайти священика своєї Церкви, коли це не вдається тоді звертатись до священика іншої Католицької Церкви. Приймання Святих Тайн у Православній Церкві є виправдане у крайніх моментах (небезпека смерті чи ін.). Завжди потрібно спонукати до того, щоб вірні приймали Святі Тайни в Церкві до якої вони належать.
Насамперед потрібно створити сприятливі умови для сповіді (щоб ніхто не бачив Сповіді і особі було комфортно сповідатися). Повинна зберігатись гідність до цієї особи, виходячи із гуманного ставлення до людини потрібно в адекватний спосіб підходити до розгляду такого питання (100 запитань молоді до Блаженішого Святослава). Сповідь таких людей може відбуватися у такий спосіб: 1) Коли священик знає мову жестів, тоді в звичайний спосіб і без проблем може відбуватись Сповідь. 2) Коли людина не має можливості розказати свої гріхи у вербальний спосіб, тоді вона може це зробити в якийсь інший спосіб: написати, показати та ін., але, так щоб сповідник зрозумів про, який гріх йде мова. Коли особа не може писати, тоді сповідник сам повинен перечислювати гріхи в спосіб, який може зрозуміти особа. Після сповіді всі письмові записи, матеріали, які видавали б гріхи особи потрібно ліквідувати (спалити). 3) Також може бути сповідь із перекладачем (який знає мову жестів), коли це стосується глухо-німих людей. Така сповідь здійснюється через перекладача, який спілкується із особою та передає інформацію сповідникові. Коли здійснюється така сповідь, перекладач як і священик, повинні дотримуватись таємниці сповіді.
Цивільний шлюб не є Таїнством, і не дає Божої благодаті. Чоловік та жінка, які взяли цивільний шлюб не мають благословення на спільне життя від Господа Бога. Таким чином подруги живуть у гріху. Звичайно, Свята Церква не відкидає таких людей, але завжди намагається їм допомогти, намагається привести їх до Господа Бога, намагається викорінити гріх із їхнього життя. Тому коли така ситуація спіткала подругів, вони завжди можуть приходити до храму Божого, але не можуть стати повноцінними його членами. (Див. 100 запитань молоді до Блаженішого Святослава). Однак чоловік та жінка перебуваючи в такій ситуації не можуть приступати до Святої Тайни Сповіді та Євхаристії. Коли людина приступає до Святої Сповіді, вона повинна виконати 5 умов доброї сповіді. Однією із них є постанова поправитись. Коли людина приходить до Сповіді і не має на меті виправитись, тоді Сповідь не є доброю і не можливо отримати розрішення. В цьому випадку для того, щоб отримати розрішення, насамперед, треба змінити спосіб життя, тобто потрібно узаконити свої стосунки. Подруги повинні взяти Святу Тайну Подружжя (якщо не має ніяких перешкод стосовно цього, а якщо є якісь перешкоди тоді потрібно звернутись до церковного трибуналу своєї єпархії), таким чином їхні стосунки стануть законними і після цього приступити до Святої Сповіді при цьому обов’язково сказати проте, що вони взяли шлюб і вже не живуть на віру. Тоді коли отримають розрішення своїх гріхів, можуть приступати до Святої Тайни Євхаристії. (Див. Про мораль, звичаї, обряди. 100 запитань до священика. Львів 2009, с.24).

Свята Тайна Євхаристії

Загальна норма: один раз на день. Перелік причин подано в документі Immensae caritatis з 1973 року.

У Західній традиції Канонічне Право робить кілька винятків, коли можна дозволити Причаститися другий раз, зокрема, про це говорять канони 917, 918, 921 Кодексу Канонів Католицької Церкви.

Зокрема, Кодекс говорить, що для Причастя вдруге має бути причина, наприклад, коли перший раз хтось прийняв Євхаристію поза літургією (наприклад, ранком йшов на роботу, а ввечері мав змогу брати участь в Літургії, то в такому випадку можна Причаститися другий раз), смертельно чи важкохворі, шлюб, монаші обіти,  візитація єпископа, у Великий Четвер (і ще може декілька ситуацій). Проте цією нормою не можна зловживати з чистої побожності. Канонічне право тут подає ці речі як виняток, але аж ніяк не говорить про це, що так треба поступати кожного дня.

В часі Другого Ватиканського Собору говорилось проте, щоб дозволити людям Причастя на кожній Службі Божій, в якій людина бере участь, проте це не було взято до уваги літургійною комісією. Комісія хотіла уникнути перетворення Причастя тільки в побожний жест і задоволення, хоча і благочестивого, але часто тільки поверхневого бажання. Наголошувалось, що літургія має пробудити бажання апостольства і справ милосердя - тобто Євхаристію треба нести в повсякденне практичне життя. Вона є засобом, а не метою самою в собі. Літургія закінчується розісланням вірних у світ, а не заохоченням того "щоб більшу частину дня проводити в Церкві".

У Східній Традиції існує звичай причащатися тільки раз на день.

Ну і, звичайно, слід пам’ятати, що Євхаристія із нашої сторони вимагає приготування, наприклад, євхаристійний піст (давніше цілий день, зараз годину). Піст є своєрідним знаком того, щоб до Євхаристійної чаші підходили із осмисленням та підготовкою.

Подбайте, щоб ми приступали до Євхаристійної Чаші раз на день, як того вчить наша Церква, але щоб запричащались гідно, щоб ми добре приготували свою душу та своє серце до зустрічі із Богом. Чи нам хіба не вистачить прийняти Христа раз на день, але гідно?


Церковні традиції

Використання дзвіночків на Божесвенній Літургії є щось не притаманне нашому обрядові, воно в певній мірі має латинський характер. Цілком можливо, що саме така практика починає зароджуватись приблизно від Замойського синоду 1720 року, який як раз і намагається увести до нашого обряду латинські звичаї. Таким чином потрібно зрозуміти, що використання дзвіночків під час Літургії не тільки є не притаманне нашому обрядові, воно також «занечищує» його і робить дисгармонію. Владика Венедикт Алексійчук видав гарний декрет в якому вказує, що такі елементи не тільки не збагачують самої Літургії, вони також викривлюють її дух. Зокрема, в Типику о. Ісидора Дольницького говориться: «Не слід уживати інших літургійних риз ані інших богослужбових обрусів крім тих, які для кожного богослужіння в цьому Уставі зазначаються; вживання дзвіночків, органів, великих чи малих, т. зв. фісгармоній – виключається». Таким чином можна сказати, що така практика є не притаманна нашому обрядові.
Його не прославляється, але факт залишається фактом що він був учасником "Тайної Вечері".

Найперше спробуємо дати відповідь на питання, коли у Церкві розпочинається доба? Опираючись на Біблійний уривок із книги Буття, де сказано: «І був вечір і був ранок - день перший» (Бут. 1:5), Церква розпочинає добовий круг із вечора. Якщо говорити про богослужіння добового кола, то вони йдуть у такій послідовності: вечірня, повечір’я, утреня, І Час, ІІІ Час, VІ Час, ІЧ Час. Докладніше про Час можна подивитись тут.

Питання Євхаристії. У Катехизмі Католицької Церкви говориться: «Церква зобов'язує вірних «брати участь у Службі Божій у неділі та свята» і щонайменше один раз на рік приймати Євхаристію, якщо можливо, у Великодній час, приготувавшись у таїнстві Примирення (Сповіді). Але Церква гаряче просить вірних приймати святу Євхаристію у неділі і свята або ще частіше, навіть кожного дня.» (1389).

Катехизм УГКЦ «Христос наша Пасха» говорить: «Усі причасники Тіла Христового стають єдиним цілим з Ним і між собою: «Нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого»(382.)

«Церква запрошує вірних до Святого Причастя виголосом «Святеє святим». Це одночасно і запрошення, і пересторога. Вірні приступають до Святих Дарів не тому, що уважають себе достойними, а тому, що належні до святої Церкви; вірні є святими не власною святістю, а тому, що вони є Тіло Христове, Храм Святого Духа. Це й сповідуємо словами: «Єдин свят, єдин Господь, Ісус Христос». При цьому на кож- ному з нас лежить відповідальність приступати до Причастя з чистою совістю, щоб це поєднання відбулося «не на суд і не в осудження»»(386).

«Споживаючи святі Дари, ми причащаємося Тіла і Крові Христа: «Хто споживає тіло Моє і кров Мою п’є, той у Мені перебуває, а Я – в ньому» (Йо. 6, 56) та уподібнюємося до Христа, набуваючи і божественного «способу мислення»: як Бог дарував Себе нам, так і ми, повністю даруючи себе Богові й іншим людям, маємо життя вічне. Через причащання Тіла і Крові Христових наше життя повністю є в Бозі: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гл. 2, 20).» (390).

Як бачимо, Церква заохочує до частого Святого Причастя, але із пересторогою, щоб ми кожен випробували себе чи гідно причащаємося. Святе Причастя ми приймаємо не тому, що заслуговуємо на це, не тому, що досягнули такої висоти духовної, що можемо поєднатись з Богом. У Причасті Бог сходить до нас - тому ми можемо з Ним поєднатись.

Жертва Христова одна, якщо Ви вже прийняли Христа, то, що ще можете прийняти з іншої Чаші?

Так поступати буде дуже гріховно.

У Франківську на Службі Божій ввечері (після шостої години) парафіяни причащаються знову?

Я, звичайно, не можу це коментувати чи пояснювати, бо я не знаю всіх обставин… але, якщо, скажімо, йти за Вашою рацією, якщо ви запричащались ввечері на Літургії, то на наступний день під час ранкової літургії іти до причастя не можете.

Слід подбати, щоб до Євхаристійної Чаші приступити раз на день, але гідно: без жодного гріха, без обмови, без прокльонів, без заздрості, без злості, без гордості…

Приступаючи до Причастя, щонайменше маємо усвідомити важливість події ("Зі страхом Божим і вірою"), і не мати гріхів, які надто сильно обтяжують сумління.


Різні питання

Хіба хвора людина є позбавлена права знати, що є з її життям, хіба вона позбавлена можливості, щось змінити в своєму житті. Чи ми є тими хто може розпоряджатись чужим життям? Звісно, що ні, бо не ми, це життя дали людині. Можливо це звучить дуже важко, гостро, неприємно для нас, але як нам би цього не хотілось, мусимо правду говорити завжди. Проте потрібно вміло її подати: не залишити людину з її проблемами на одинці, а дати свою руку допомоги, показати їй, що це не кінець, що потрібно боротися за своє життя, навіть якщо залишається мало шансів, вказати, що Бог є той хто є біля неї, в Ньому маємо шукати допомогу. В книзі псалмів читаємо: «Бо ти моя надія, Господи – Господь моє уповання від юності моєї» (Пс.70, 5). Коли мова йде про смертельну хворобу, не потрібно забувати, що християнське життя не завершується смертю, але саме до неї потрібно готуватись, щоб зустрітись з Всевишнім Богом. З одного боку хвороба справді може замкнути людину, увести у депресії, але також потрібно пам’ятати, що через хворобу людина робиться зрілішою, вона використовує кожну мить, щоб приготуватися до зустрічі із Богом. Таким приготуванням – прийняття Святих Тайн. (ККЦ 1500-1501).
На мою думку найперше слід заглянути до свого серця, щоб знайти причину цих страхів, а на рахунок молитв то в такі миті може промовляти про себе у думках короткі молитви: "Пресвята Богородице Спаси нас" чи "Господи Ісусе Христе Сину Божий помилуй нас" або "Господи помилуй"