Читаючи притчу про милосердного самарянина

Share

Людина завжди намагається віднайти секрет щастя, тому нерідко з цим питанням людина звертається до Бога. Подібно вчинив законовчитель, щоби дізнатися, що йому робити, щоб осягнути Вічне Життя. Це питання можемо перефразувати таким чином: як мені жити, щоби я був щасливим та зміг у вічності жити блаженним життям.

Одного разу мама з маленькою донькою поверталися додому після недільного богослужіння. Дівчинка сказала: “Щось священик мене зовсім заплутав. Спочатку він сказав, що Бог такий великий, що цілий світ може тримати в одній руці, а потім, що Він живе в моєму серці”. “Так і є,” – відповіла мати. Дівчинка задумалася і запитала: “Але ж, якщо Він такий великий, то хіба Він не буде виступати назовні?”

Буде. Бог великий і якщо Він є в людському серці, то обов’язково буде проявлятися в словах і справах…

Кожен із нас у своєму житті для вирішення власних проблем потребує іноді допомоги. Бог так керує обставинами нашого життя, щоби ми могли відчути Його турботу та любов до нас, але Господь потребує так само і нас, щоби ми були знаряддями Його милосердя та любові. Бог приходить до нас в особі наших ближніх, в особі потребуючих, щоби ми могли засвідчити нашу любов. Не дивно, що апостол Павло навчає про це такими словами: «Поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема рідним у вірі» (Гал. 6:10).

Священик та левіт у притчі про милосердного самарянина проходять повз того, хто помирає від болю, як і більшість тих, що дуже багато говорять про справедливість, про милосердя, але ними не живуть. Натомість, чужинець, самарянин, пізнає в людині, котра перебуває в болю самого себе. В цій притчі Господь ставить кожному із нас болюче питання: хто є мій ближній? Кого я маю любити? Кому я маю чинити добро?

Щоб правдиво любити ближнього потрібно викоренити зі свого серця гордість, самолюбство, заздрість, бо дуже часто ці пристрасті не дають нам побачити нашого ближнього, який знаходиться у біді. Щоби нас любили, найперше стараймося самим проявити цю любов.

Одної ночі, сидячі навколо розпаленого вогню, мудрець навчав своїх учнів. “Яким чином ми визначаємо, що ніч закінчилася і почався день?” – запитав старець. Один з учнів сказав: “День починається тоді, коли ми можемо на відстані відрізнити вівцю від собаки”. “Добра відповідь,” – сказав мудрець, – “але не цієї відповіді я чекав”. “День починається тоді, коли стає настільки світло, що ми можемо відрізнити пальму від смоківниці,” – сказав інший учень. “Добра відповідь,” – сказав мудрець, – “але не цієї відповіді я чекав”. Після ще кількох невдалих спроб, мудрець сам відповів на свої питання: “Ми знаємо, що ніч закінчилася, а день почався тоді, коли подивившись в очі іншої людини, побачимо брата або сестру. Якщо ви не бачите брата або сестру в іншому, ніч для вас продовжується, навіть якщо сонце в зеніті”.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *