Надвірнянський Деканат
Проповіді

Проповідь на 10-ту неділю по Зісланню святого Духа

Share

«Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого» (Мт. 17:20).

Сьогоднішнє Євангельське читання говорить до кожного нас, якою повинна бути наша віра. Господь Ісус Христос говорить, що, якщо б наша віра була хоча б з маленьке гірчичне зерно, то ми б сказали горі: «Перенесися звідси туди – і вона перенесеться», вона б нас послухала.

Із Життя Святих ми знаємо, що бували такі випадки, коли людей, котрі мали віру не тільки гори слухалися, не тільки тварини їжу приносили, не тільки вітри та стихії підкорялися, але і мертві воскресали. Ми ж з вами звичайні прості люди, котрі живемо буденним та одноманітним життям, почувши про те, якою саме повинна бути віра, ми страхаємося. Застосовуючи ці слова до себе, ми бачимо свою малодушність та маловірство. Господь викриває Своїх учнів, тих, котрих Сам вибрав,  в тому, що вони маловірні. Коли до учнів батько привів свого сина, котрий «причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду» (Мт. 17:16), то учні не змогли нічого зробити. Коли ж залишилися наодинці із Христом вони запитали Його: «Чому ми не могли його вигнати?» (Мт. 17:20). Ісус відказує їм: «Через вашу малу віру… Щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (Мт. 17:20-21).

 Як бачимо, дорогі брати і сестри, без віри неможливо вгодити Богу, без віри неможливо жити, без віри неможливо спастися. Що ж тоді маємо чинити ми? Сьогоднішнє Євангеліє дає нам відповідь на це питання: що нам потрібно зробити, щоби віра загорілася в наших серцях та зігрівала нашу душу.

  Євангеліє описує, як один батько приводить до Христових учнів свого біснуватого сина, котрий сильно страждає. Душа його страждає, тіло його терпить невимовні муки. І цей чоловік – це образ нашої із вами душі. Бо саме наша душа найбільше терпить від різноманітних пристрастей та гріхів. Спочатку ми грішимо і думаємо: «Бог милосердний. Він нам все простить», а згодом впадаємо у відчай, думаючи, що нам уже ніхто не зможе допомогти, навіть Сам Господь. І так наша душа починає кидатися то у вогонь пристрастей, то у воду відчаю.

Учні не змогли зцілити цього хворого хлопця. І Христос вказує на причину – невірство, характеризуючи через що відбувається це невірство: «Роде невірний та розбещений, доки мені з вами бути?» (Мт. 17:17). Ці слова звернені і до нас із вами: доки буде нас терпіти Господь, доки буде терпіти наші нарікання, наші гріхи та пристрасті. І Сам Господь дає нам відповідь на це питання. Доки буде нас терпіти: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 18:20).

Господь терпить наші із вами гріхи, терпить. Але не перестає закликати нас до спасіння і спасає нас. Він зцілив біснуватого юнака, вигнав біса, прогнав силу зла. І від наших душ Господь проганяє силу зла через нашу віру. Проте ми усвідомили, що наша віра дуже слабка. В нас немає такої віри, котра б могла гори гріха, котрі лежать в нашій душі перенести, зруйнувати. І тут Господь не залишає нас, а дає спосіб помножити нашу віру: «А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (Мт. 17:21).

Недостатньо сказати: «Я вірую». Потрібно, щоби наша віра розгорілася в серці, а для цього ми маємо використати і молитву, і піст. Молитва, якою важкою буває вона. Як нам важко серед великої кількості годин нашого життя виділити декілька хвилин на молитву. І навіть, коли станемо на молитву, то наш розум весь час відволікається, і так буває важко віддати Богу подяку за все, що Він зробив для кожного із нас. Не слід нас занепадати духом, а кожної хвилини вчитися молитися. Якщо цього не будемо робити, то і наша віра не буде горіти. І ми повинні навчитися постити. Піст необхідний для людини, щоби навчитися обмежувати та стримувати себе від гріховних пристрастей та задоволень. Адже така Божа установа: піст та молитва.

Дорогі брати і сестри, сьогодні, зібравшись у храмі на молитву, будемо просити в Господа, щоби Він навчив нас молитися, щоби Він дав нам сили постити, щоби Він навчив нас бачити в своєму Житті Спасителя та йти за Ним. і тоді ми очистимо наші душі від духовної смерті, позбудемося ворога людського роду – диявола, та перебуватимемо з Христом не тільки до кінця нашого земного тимчасового життя, але і в житті вічнім.

Джерело: веб-ресурс парафії Святого Миколая

Можливо Вас зацікавлять ці публікації:
Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *