Проповідь на другу Неділю Великого Посту
У другу неділю Великого Посту Свята Церква величає святителя Григорія Паламу – покровителя християнських подвижників та молільників. Ці люди зберігали тишу та спокій в своєму серця, ховалися в далеких проваллях та печерах, відгороджені від людей, наодинці з Богом та собою.
Чому саме цього покровителя подвижників ми прославляємо в дні Великого посту? Відповідь дуже проста: саме в ці дні, дні Посту та скорботи, дні страждань та мук Спасителя, нам так важливо пригадати собі про значення мовчання, спокою та тиші.
Яким є наше життя? Людське життя завжди протікає в гаморі, безконечному шумі та суєті. Весь побут сучасної людини супроводжується масою звуків, гамором навколишнього життя. Людина, котра живе в місті, постійно чує шум: ревуть машини, гуде натовп. І поступово вона втрачає відчуття тиші, відвикає від неї. Чимало із нас, залишившись вдома наодинці в тиші, відчувають себе некомфортно та неспокійно. В нашій голові постійно крутяться якісь думки, ми не можемо віднайти і хвилинки, щоби помовчати, а скільки лишніх слів викидаємо на вітер… І вся ця суєта, вся ця біготня, пожирає наше життя, не дає людині можливості звернутися до себе, пригадати найголовніше, прийти до себе.
Іноді, коли хвороба зупиняє наш біг, ми починаємо усвідомлювати свою нікчемність. В такі хвилини ми вчимося думати. А для чого ми жили? Куди так поспішали? Заради чого так квапилися? Звідкіля такий гамір в серці, в думках, навколо нас? Чи не потрібно було раніше хоча досить рідко, хоч на декілька секунд, віднайти внутрішній спокій, внутрішню тишу? Як може прийти Божественна благодать до людини, як може її осінити, коли вона глуха, коли вона сліпа, коли вона біжить сама не знає куди, адже в гаморі та метушні вона не чує Божого голосу.
Голос Божий завжди звучить в тиші та спокої. Якщо ми хочемо його почути, то маємо прагнути вирватися із гамору та метушні. Для цього Церква дає нам правило: віднайти декілька хвилин для молитви, прийти до себе, подумати про майбутнє та теперішнє життя. Чи не марнуємо ми свої дні, чи не біжимо в протилежну сторону від Царства Небесного, чи не поспішаємо жити, віддаляючись всі далі і далі від Бога.
Якщо хочемо знайти Бога, якщо прагнемо дізнатися Його святу волю, якщо поспішаємо Його наслідувати – шукаймо тиші. Якщо хочемо зібрати докупи свої думки та почуття – шукаймо тиші, бо в гаморі та метушні наші думки та почуття розбігаються, не підкорюються нам. Правдиве християнське життя виникає тільки у зібраності та тиші. Потрібно зібрати свої думки та почуття, заховавши в глибині серця, щоби там наступило мовчання, через яке Бог промовлятиме Своє Слово, звернене до нас, людей. Якщо ми не будемо примушувати себе до мовчання, якщо ми не зуміємо подолати життєвий гамір та безкінечний біг, то наше життя буде тільки поверховим, без глибини та цілі, без духовності, без справжньої зустрічі із Богом.
Саме для цього Церква подає нам для прикладу таких великих подвижників, котрі своїм життям вчать нас боротися із пустослів’ям, багатослів’ям, марнослів’ям, закликаючи до стриманості, молитви, посту та допомоги ближньому.
«Постав, о Господи, моїм устам сторожу; до дверей губ моїх – варту!» (Пс. 140:3), – такими словами звертається до нас Святе Письмо. І про це ми повинні молитися, цього ми повинні просити у Господа, а Він чекає від нас, щоби ми самі захотіли отримати Його дар – мовчання в тиші свого серця.