Борітеся – поборете. Вам Бог помагає!

Share

Борітеся – поборете. Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас Слава і воля святая!

Т. Г. Шевченко

Так склалося, що кожна національна література має свого велета духу. Протягом сторічь чи навіть тисячоліть існування літератури в кожній країні народилося багато видатних поетів і прозаїків, драматургів та філософів, твори, яких є національним та світовим здобутком, які залишаються в житті народу назавжди, а їхні твори цитуються і перечитуються ще багато віків. Проте серед видатних мислителів та літераторів завжди виділяється постать, велич якої виходить за межі мистецтва: ця людина стає духовним наставником, і символом нації. В українській літературі та культурі національним героєм, велетом духу та незламності волі є, безперечно, Тарас  Григорович Шевченко.

У своїх творах геніальний Пророк України передав трагічний стан народу, а запальним Словом покликав до боротьби за перемогу Правди, за вільну Україну, за її духовне відродження, за суверенну Державу. Шевченко став найвидатнішим ідеологом української національно-визвольної боротьби, духовним батьком українського націоналістичного руху, сумлінням і гордістю українського народу

Геніальний поет цілком справедливо посідає перше місце серед Великих Українців, був і залишається духовним батьком нашого народу. Автор безсмертного „Кобзаря” все своє життя присвятив боротьбі за визволення українців від соціального і національного поневолення.

  «Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій.
Доля переслідувала його ціле життя, та не покрила іржею золота його душі, не обернула його любові до людства в ненависть, ані його віри – в розпуку.
Доля не щадила йому страждань, але не стримала  його радості, що била здоровим джерелом життя.
Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому ах по смерті – невмирущу славу і вічну нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець».

І. Я. Франко

 І, справді, багато з того, що писав митець, здійснюється. Три  десятиліття ми жили у вільній, незалежній, спокійній державі, про яку Шевченко міг тільки мріяти і писати. Однак справдилася й пересторога Кобзаря про те, що «Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять…». Мов у воду дивився пророк, пишучи ці слова, бо вже п’ять років поспіль серце України палає вогнем, а найкращі сини та доньки жертвують найдорогоціннішим – своїм життям, щоби захистити та зберегти цілісність та недоторканість своєї Батьківщини.

З імперської неволі ми вийшли справді окраденими й духовно збіднілими. Багато українців не відчувають любові до рідної мовуи й культури, нам бракує патріотизму, а нашим численним співвітчизникам він був просто чужим. Бачили ми занепад моралі, нечесність, цинізм. А дехто й досі, втративши самоповагу, піддається на провокації недовчених перевертнів, які паплюжать і українську державу, і наших геніїв, і все, що для багатьох поколінь було святим.

Шевченко прагне згуртувати націю і пише послання до всіх поколінь українців «і мертвих, і живих, і не народжених». Це було послання в майбутнє, яке й досі не втратило своєї актуальності. Слова докору, застереження, прохання стосуються багатьох наших сучасників та й нас самих. Історія, ніби повторюється знову і знову, поет майже 205 років тому переконував українців, що доля наша у наших руках. Тож потрібно дбати і про себе, і про Україну, вчитися на помилках історії та думати про майбутнє.

У долі Шевченка важливою є кожна дрібниця. Черпати інформацію про нього можна з розповідей самого поета: автобіографії, повістей, зі щоденника та його епістолярної спадщини, також зі спогадів сучасників. Про біографію Шевченка та його твори є написано безліч статей та наукових праць, тож важко додати щось нове. А от про його духовний світогляд довго мовчали. Комуністи навіть спробували перетворити Кобзаря на атеїста, покликаючись на вирвані з контексту фрази. Проте такі закиди абсурдні й нелогічні. Бо якщо тільки вдатися до цифр, то мало хто з українських письменників так часто вживав ім’я Господа. «В усьому “Кобзарі” ім’я Бога вжито 495 разів. Із 230 творів “Кобзаря” ми маємо 25 – суто релігійного змісту» Та й звертався Шевченко до Бога з великою пошаною і любов’ю: “Милий Боже”, “Святий Боже”, “Господь Бог мій”, що теж заперечує можливість його атеїстичних поглядів. «Невже атеїст переспівував би псалми або писав релігійні твори? А ці твори в Шевченка прекрасні. До того ж у кожному з них він вживає з великою пошаною слово “Бог”».

Фрази і висловлювання: «а до того я не знаю Бога», «проклену святого Бога, за неї душу погублю..», треба розглядати й аналізувати в контексті і тоді розкриється справжня суть цих слів, таких же щирих, як і молитви до Бога, які є в інших творах. Поет має на увазі, що за Україну готовий змагатися навіть з Богом. В Євангелії також сказано, що, хто готовий душу покласти за друзів своїх, той врятує і спасе її, а не погубить. Тобто фрази – це не доказ безбожності Шевченка, а вияв його глибокої любові до свого народу.

Велич Т. Шевченка полягає в тому, що він зумів повернути нам свою національну гідність і необхідність боротися за відновлення незалежної Української держави. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:
”В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.”

       «Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя» (О. Гончар).

Мар’яна Кугутяк

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.