Єресь Арія та І Вселенський Собор

В IV столітті, після закінчення гонінь на християнство, для офіційної християнської релігії виникла перша велика догматична загроза. Нею стало вчення Арія. Проблема, яка мучила Арія – це вічне народження Божественного Слова. Отже, він вчив, що Син, по Своїй природі і по Своїй сутності, не є істинним Богом. Він був створений Богом Отцем в конкретний час, тобто  «в часі» («ἐνχρόνω»). Через цю причину Він не може бути ненародженим (ἀγέννητος), тому Він залишається тільки простим створінням Бога. Отже, як творіння, Син і Слово Боже не є собезначальним (συνάναρχος) та не є вічним (συνάναρχος) Своєму Отцю, але створений безпосередньо волею Отця. В той самий час кожне створіння було створене Богом через Його Сина.

В Арія знайшлося дуже багато послідовників, особливо серед людей багатих і можновладців. Його підтримував столичний єпископ Євсевій Нікомидійський, що мав великі зв’язки при дворі Костянтина, а також багато інших вельми впливових як ієрархів, так і державних людей. У Церкві Христовій почалася велике сум’яття. Воно наростало все більше і більше і, нарешті, набуло таких масштабів, що під загрозою опинилося саме існування Церкви.

 Необхідно було скликати собор, який мав вирішити ці богословські суперечки. Спочатку цей собор був підготований як помісний, проте на ньому були присутні єпископи як Сходу, так і Заходу, тому що лжевчення Арія було висвітлено як лжевчення вселенського характеру. Тому цей собор стає І Вселенським собором Христової Церкви, а відбувається він 325 року в Нікеї.

В той час престол Римської імперії займав Константин (306-337) Великий. Він був прихильником християнства. Протягом багатьох років він боровся з донатистами в Північній Африці і мелетіанами в Єгипті. Тепер він виступає проти лжевчення Арія, щоби забезпечити єдність імперії, скликаючи 325 року І Вселенський собор.

 Собор розпочався 20 травня 325, а завершився 25 серпня того ж року. Сам імператор відкрив засідання Собору, продемонструвавши, наскільки важливою була ця зустріч для нього самого і для внутрішнього світу імперії. У ньому взяли участь 318 Отців, число символічне, відповідне до числа людей, які зібрав Авраама для протистояння своїм ворогам (Див. книгу Буття 17). Лжевчення Арія взявся спростовувати патріарх Олександрійський Олександр з допомогою святого Атанасія Великого.

Отже, на І Вселенському (Нікейському) Соборі було засуджено аріанство як єресь, що не має нічого спільного з основами християнства. Собор затвердив постулат про єдиносушність Сина Отцю і Його передвічне народження, про сутність Ісуса як істинного Бога.

Собором було складено Символ Віри із семи пунктів, який сприяв поширенню і розумінню християнами постулатів істинного вчення. Тоді ж були остаточно вирішені деякі питання внутрішнього життя Церкви, серед яких  встановлення дня святкування Пасхи. Ним стали вважати першу неділю після повного місяця, що настає після весняного рівнодення.

Нікейським Собором було прийнято і 20 канонів церковного життя, які стали надійною основою для подальшого розвитку Церкви. Між іншим було вказано, що перед прийняттям Тайни Священства і вступом до сану майбутні священики одружуються раз і на все життя.

Документальних підтверджень рішень І Вселенського Собору, на жаль, не збереглося, і всі рішення, прийняті в Нікеї нам відомі лише з джерел більш пізніх Вселенських Соборів.

Постанови й канони Собору було оголошено законами Імперії, їхні порушники переслідувалися як державні злочинці.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *