Папа Франциск про молитву «Отче наш»

Останніми днями в мас-медіа набрала поширення новина, що папа Римський, ніби має на меті переписати молитву «Отче наш». Спробуймо розібратись.

Отже, мова йде про телепередачу «Отче наш» (06 грудня 2017 року), яка виходить в ефір на телеканалі Єпископату Італії «Tv2000». Папа Франциск висловив думку, що, коли ми у молитві «Отче наш» говоримо про Бога, котрий вводить у спокусу, то це є свідченням недоброго перекладу. Так само папа зазначив, що у Франції нещодавно приготували новий переклад Господньої молитви, в якому йдеться: «Не дай мені впасти у спокусу». Продовжуючи роздуми про Господню молитву, Папа підкреслює, що «це я падаю, а не Він мене штовхає в спокусу, аби подивитися, як я впав. Батько так не поводиться, батько відразу допомагає встати». «Тим, хто вводить тебе у спокусу, є сатана, це його заняття», – наголошує Святіший Отець.

Про цю розмову повідомило «Радіо Ватикану» (7.12.2017). Тут папа просто поділився своїми думками над молитвою Отче наш. І, якщо уважно прочитаємо, то не знайдемо в згаданій публікації жодного слова про те, що папа має намір переробити текст молитви Отче наш. Як, зазвичай, буває  журналісти, котрі женуться за сенсацією знову з нічого зробили сенсацію, хоч після цього папа теж говорив і про корупцію. Зокрема, про гріх корупції папа сказав таке: «З корупцією потрібно рішуче боротися. Це зло, яке ґрунтується на ідолопоклонстві грошам і ранить людську гідність». Та цих слів не почув ніхто, а може не хотів почути, а от побачити сенсацію там, де її нема, то це вже друга справа.

Як бачимо, папа не говорив про необхідність зміни молитви чи про те, що він має намір її переробити, просто він ділився своїми роздумами над цією молитвою.

Вертаючись до теми молитви Господньої «Отче наш», як ми, вірні, маємо розуміти вислів: «І не введи нас у спокусу»? Давайте звернемося до Катехизму Католицької Церкви:

Дещо коротке тлумачення цих слів молитви «Отче Наш» знаходимо у «Катехизмі УГКЦ: Христос наша Пасха»:

“Проханням «не введи нас у спокусу» ми висловлюємо віру в те, що Бог не допустить, щоб нас спокушувано над нашу спроможність, але разом із спокусою дасть нам змогу її знести (пор. 1 Кр. 10, 13). Ми не просимо, щоб Бог віддаляв від нас усі спокуси, бо спокуса є випробуванням для душі і нагодою до добрих діл. Боротьба із спокусами утверджує душу в добрі, тому й апостол Яків навчає: «Уважайте за найвищу радість, коли підлягаєте різноманітним спокусам» (Як. 1, 2). Ми натомість просимо, «щоб нас спокуса не перемогла, щоб ми спокусі не улягли і не впали в бою; просимо Бога, щоб не допустив нашого упадку у спокусі».” (Катехизм УГКЦ: Христос наша Пасха, 681).

Більше розлоге тлумачення цих слів знаходимо у Катехизмі Католицької Церкви:

“Це прохання торкається кореня попереднього, бо наші гріхи є наслідком піддавання спокусі. Ми просимо нашого Отця не «вводити» нас у спокусу. Важко перекласти одним словом грецький термін: він означає «не дозволь увійти в» (Пор. Мт, 26, 41.), «не дай нам впасти у спокусу». «Бог бо не може бути спокушуваний злом, і сам Він не спокушає нікого» (Як. 1,13); навпаки, Він хоче звільнити нас від спокус. Ми просимо в Нього, щоб Він не дозволив нам вступити на шлях, що веде до гріха. Ми задіяні до боротьби «між плоттю і Духом». Цим проханням ми благаємо про Духа розпізнання і сили. Святий Дух дозволяє нам розпізнавати між випробуванням, необхідним для зростання внутрішньої людини (Пор. Лк. 8, 13-15; Ді. 14, 22; 2 Тим. 3,12.), для «випробувань чесноти» (пор. Рим. 5,3-5), та спокусою, яка веде до гріха і смерті (Пор. Як. 1, 14-15.). Ми також повинні відрізняти між тим, щоб «бути спокушеним» та «піддатися» спокусі. Нарешті, розпізнавання викриває брехню спокуси: на перший погляд предмет спокуси «добрий для поживи, гарний для очей і приманює» (Бут. 3,6), але насправді його плід – смерть. «Бог не хоче, щоб доброчесність здійснювалась з примусу; Він хоче, щоб вона була добровільною (…). У певному значенні спокуса є корисною. Ніхто, окрім Бога, не знає, що наша душа отримала від Бога, – самі цього не знаємо навіть ми. Проте спокуси показують нам це, щоб ми вчилися самі себе пізнавати і цим самим відкривали власне убозтво та зобов’язувались віддячувати за все те добро, яке спокуси виявили нам» (Оріген, Про молитву, 29, 15 і 17.). «Не ввійти у спокусу» передбачає рішучість серця: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце (…). ніхто не може двом панам служити» (Мт. 6,21.24). «Коли ми живемо Духом, то Духом і ходімо» (Гал. 5,25). У цій згоді зі Святим Духом Отець дає нам силу. «Вас не спостигла ще спокуса понад людську силу. Бог вірний; Він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести» (1 Кор. 10,13). А втім, така битва й така перемога неможливі, хіба тільки в молитві. Саме через молитву Ісус перемагає спокусника, від самого початку (Пор. Мт. 4, 1-11.) аж до останньої битви в агонії (Пор. Мт. 26, 36-44.). У цьому проханні дo Отця Христос з’єднує нас із Своєю боротьбою і Своєю агонією перед Страстями. Тут наполегливо лунає заклик до пильності серц (Пор. Мр. 13, 9. 23. 33-37; 14, 38; Лк. 12, 35-40.) та співучасті у чуванні Христа. Чування — це «охорона серця», й Ісус просить Отця за нас: «Бережи їх заради імені Твого» (Iв.17,11). Святий Дух безперервно намагається розбудити нас до цього чування (Пор. 1 Кор. 16,13; Кол. 4, 2; 1 Сол. 5, 6; 1 Пт. 5, 8.). Це прохання набирає свого драматичного значення у зв’язку з останньою спокусою в нашій боротьбі на землі; це прохання про витривалість до кінця. «Ось приходжу, неначе злодій. Блаженний, хто чуває!» (Од. 16,15).” (ККЦ 2846-2849).

Джерело: Парафіяльний сайт церкви Святого Миколая с. Гвізд

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *