А час… біжить собі вперед…

Share

Заскрипіли двері. Маленька дівчинка тихенько переступила через поріг й вийшла на ганок свого будинку. Вона закрила очі, бо надворі яскраво світило сонце. Її маленьке личко ніжно обвівав вітерець. Який прекрасний перед нею відкрився світ! Вона глянула вверх – там, високо-високо, майже підпираючи небо, шелестіли могутні дуби; а тут, поруч із нею, з квітки на квітку перелітали метелики та бджілки. Дівчинка вдихнула ніжний духмяний аромат квітів, трав й листочків. І все те, що жило, рухалося, дзвеніло і співало навколо неї, видавалося їй таким дивовижним, незрозумілим, новим і дуже цікавим.

Минув час. Знову заскрипіли двері. І на той самий ганок вибігла юна дівчина. Вона зажмурилася від яскравого сонця, посміхнулася, глянувши на маленьких діток, котрі весело бігали по дворі, помітила вазу із білими трояндами, які так любила, згадавши про того, хто заволодів її серцем. Глянувши на своє плаття й нові туфлі, вона обережно, оминаючи бруд, поспішила на зустріч зі своїм коханням.

Так швидко пролетів час. Заскрипіли ті ж самі двері, на ганок будинку вийшла літня жінка. Відчувши прохолоду осіннього ранку, вона натягнула на голову шапку і поправила шарф, пішла до воріт, так нічого і не помічаючи навколо себе, думаючи про щось своє.

Непомітно пролетіли роки. Грізно заскрипіли й поволі відкрилися ті ж самі двері. На ганок, обережно переставляючи ноги, вийшла стара жінка. Вона закрила очі від яскравого сонця, з насолодою вдихнула свіжість літнього ранку, посміхнулася, побачивши грайливих метеликів і бджілок, прислухалася до мелодійного щебету птахів.

Бабуся підняла очі вверх і побачила голубизну чистого неба, котре пробивалося крізь крони могутніх велетнів дубів. Все це видалося їй дивовижним й прекрасним. Немов би вона бачила все це в перший, а, можливо, в останній раз…

Фото ілюстративне – www.freepik.com

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *