Боже, я не можу цього зробити!
«Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, – і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було» (І Кор. 27-29).
Дивно звучить ця фраза. Проте, якщо поглянути в історію людського роду, то ми побачимо, що саме немічне, незначне, принижене, непривабливе – це саме ті якості, які відіграють найбільшу роль у великих подіях людства.
Батько і мати Божого народу, з якого розпочнеться історія спасіння людства, – це подружня пара: безплідна, похилого віку, бідна, осміяна, погорджена усіма: «Я зроблю тебе дуже-дуже плодовитим, виведу з тебе народи, навіть царі вийдуть із тебе» (Бут. 17:6).
Найвеличніший цар Ізраїля – це підліток-пастух: «Самуїл спитав Єссея: «Чи це всі твої хлопці?» Той відповів: «Є ще найменший, та він пасе вівці». І велів Самуїл Єссеєві: «Пошли за ним, бо ми не сядемо, поки не прийде сюди». Послав він за ним, і привели його. Був же він русявий, гарноокий, уродливий з виду. І повелів Господь: «Устань, помаж, це він». Узяв Самуїл ріг з олією й помазав його посеред його братів. І дух Господній зійшов на Давида з того дня й на майбутнє. Самуїл же рушив і пішов у Раму» (І Сам. 16:11-13). Мало того, що він був підлітком-пастухом, коли його помазали, він ще мав бути музикантом та поетом, в постійних бігах і у постійній небезпеці за своє життя впродовж декількох років.
Очікуваний Месія: повинен був вправлятися в столярному майстерстві: «Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона?» (Мр. 6:3); народитися й виховуватися в маленькому, погордженому містечку: «А що доброго може бути з Назарету?» (Ів. 1:46); без жодної освіти, тим паче богословської: «Як він знає Писання, не вчившися?» (Ів. 7:15).
Апостол: неодмінно мав мати досвід у риболовній справі: «йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4:18-19): без жодного богословського вчення: «Побачивши сміливість Петра і Йоана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом» (Діян. 4:13).
Найбільший апостольський богослов, апологет, місіонер: неодмінно мав бути найжорстокішим гонителем християн: «Савло ж руйнував Церкву: вдираючись до хат, виволікав чоловіків та жінок і передавав їх у в’язницю» (Дія. 8:3).
Як бачимо, Господь обирає слабкість та нікчемність, щоби надихнути та настановити кожного із нас. І ці історії нас надихають. Ми звикли їх переповідати та захоплюватися ними. Проте, коли справа доходить до нас самих, до наших якостей, то ми розпочинаємо ховатися і боятися визнати свої помилки та свою незначущість. Тоді ми такі схожі до Мойсея, котрий прагнув, щоби Господь вибрав когось іншого для виконання Свого задуму.
Проте у Господа є стратегічна ціль для кожного із нас. Нам потрібно тільки погодитися на Його заклик і прийняти все те, до чого Він нас закликає. І тоді всі нашу немощі й слабкості перетворяться на джерело радості та Божої слави.
Господи, пішли когось іншого…
Мойсей також був дивним вибором Бога. Які ж якості повинні були бути в лідера Ізраїльського народу та Найбільшого Старозавітного Пророка? Як бачимо, він повинен був бути єврейським членом єгипетської сім’ї: «А як дитятко виросло, привела його до фараонової дочки, і він став їй за сина. І надала йому ім’я Мойсей, кажучи, з води, мовляв, витягла я його» (Вих. 2:10). Окрім того, мав вчинити вбивство єгиптянина, котре каралося смертної карою: «Озирнувся він туди й сюди і, бачивши, що нема нікого, убив єгиптянина та й сховав його в піску…Та й фараон дізнався про цей вчинок і намислював усе, як Мойсея вбити.» (Вих. 2:12; 2:15). Мав продовж 40 років жити в безвиході, як втікач, випасаючи чужих овець: «От і втік Мойсей від фараона й зупинився аж у Мідіян-землі; і присів там коло однієї криниці…Було ж Мойсеєві вісімдесят років, а Аронові вісімдесят три, як промовляли до фараона» (Вих. 2:15; 7:7). І до цього всього він мав ще бути й дуже поганим оратором: «Сказав Мойсей Господові: «Змилуйся, Господи! Не проречистий я ні здавна, ні з того часу, як ти став говорити до раба твого; таж тяжкомовний я і тугоязикий» (Вих. 4:10).
Історія Мойсея надихає нас, видається нам неймовірною й дивовижною. Якщо б ми поставили себе на його місце, то чи відчули б себе гідними протистояти фараону й вимагати від могутнього володаря визволення всієї робочої сили? Мойсей, звичайно, не бачив себе у ролі визволителя, а тим більше главою й керманичем ізраїльського народу. У нього був довгий список заперечень щодо Божого вибору (Дивись Вих. 3:13-4:12). Коли ж Господь виявив тверду Свою волю, Мойсей, на кінець, вийшов і сказав: «Молю Тебе, Господи, пошли кого хочеш» (Вих. 4:13).
«Молю Тебе, Господи, пошли кого хочеш» (Вих. 4:13). Це відповідь боягуза, котрий визнає свою слабкість, немічність, неможливість виконати доручену йому місію. Мойсей власними силами не зможе виконати таке велике завдання. Ця місія для нього неможлива, адже він усвідомлює всі ті випробування, котрі випадуть на його долю. Тому і страх, і переживання, і відчай – тут доречні.
Виокремлюючи наші немощі й слабкості…
Бог ніколи не кличе нас до виконання якоїсь місії, покладаючись тільки на нашу силу. Тут неважливо, покликана людина боротися з фараоном чи любити свого ближнього наскільки, щоби ділитися з ним Євангелієм, – ніхто не зможе виконати те, що може зробити тільки Бог: «…кого Він хоче, того милує, а кого хоче, того чинить затверділим» (Рим. 9:18). Вся сила належить тільки Богу. І якщо Бог не буде закликати нас до «хотіння і діяння за Своїм уподобанням» (Фил. 2:13), то вся наша праця зійде в ніщо.
Бог кладе «скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас» (ІІ Кор. 4:7). Наші немощі та слабкості – все те, що нас пригнічує; те, з чим нам так не хочеться боротися; те, що заставляє нас хватися від інших та від світу; те, що волає до Бога послати когось іншого виконувати Його місію – це важлива частина Божої стратегії, Божої слави та сили. Саме через наші слабкості, а не сильні сторони, Бог демонструє, що Він: «…існує і дає нагороду тим, які Його шукають» (Євр. 11:6)
Хвалімося своїми немочами…
Апостол Павло, котрий мав чимало здібностей та сильних якостей, зрозумів цю глибоку істину, й сказав: «Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала. Тому я милуюся в немощах, у погорді, у нестатках, переслідуваннях та скорботах Христа ради; бо коли я немічний, тоді я сильний» (ІІ Кор. 12:9-10).
Ми не знаємо скільки було немочей та слабкостей в апостола Павла, скільки він пережив, перетерпів, розчаровувався, сумував, падав та вставав. Проте ми знаємо, що Ісус відповів йому після його навернення: «Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за Моє ім’я» (Діян. 9:16).
Павлові страждання та виявлення слабкостей не було покаранням за те, що він раніше переслідував християн. Це був переконливий доказ того, що сила Божа діє у світі наскільки, що Павло з радістю хвалиться тим, що показує його слабким та немічним. В його слабкостях люди бачили, що єдиною силою, котрою він володів, була сила від Бога.
Не біймося і ми власних немочей, бо саме в них ми побачимо Божу силу й всемогутність.
Фото ілюстративне: Pete Linforth із сайту Pixabay