Неділя Прощення

Сиропусну неділю ми ще називаємо неділею прощення, бо в цей день, напередодні Великого посту, Господь та Церква закликають нас примиритися з нашими рідними та близькими. Господь в Євангелії говорить нам: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій. Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага» (Мт. 5:23-26).

Ми хочемо Богу принести як дар Великий піст – дар нашого серця та нашої душі. Проте цей Піст не буде мати змісту, якщо ми його розпочнемо в злобі та непримиренні. Пам’ятаймо слова Ісуса: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5:9).

Слабка людина завжди буде мстити, а людина сильна та великодушна завжди прощає. Молитва злісної людини стає схожою до сіяння на камені. Який урожай ми зберемо, якщо будемо сіяти на камінні? Звісно, що ніякий.

Протягом дня ми дуже часто молимося: зранку, ввечері, в часі богослужень в Церкві повторюємо слова: «Господи помилуй». Ми закликаємо Бога, щоби нас помилував, простив. Ми просимо Господа, щоби Він проявив відносно нас милосердя, то відповідно повинні проявляти і ми милосердя до інших людей.

Іноді в нас може виникнути питання: «А за що мені чи його простити? Адже він чи вона не покаялися, не змінили свого відношення до мене! Чому я тоді повинен прощати?».

Справа в тому, що якщо ми перші не розпочнемо цього шляху примирення, якщо перші не пробачимо, просто так, нізащо, авансом, в надії, що людина побачить наше благородство і, можливо, на десятий, двадцятий чи сотий раз до неї все таки дійде, що прощення – це не слабкість, а благородство, сила та великодушність.

В Патерику є така цікава розповідь: два послушники посперечалися поміж собою. І ось, один із них, розуміючи, що потрібно йти просити прощення, вирішив піти перепроситися зі своїм співбратом, але дорогою він роздумував, що правда все ж таки на його стороні, а його співбрат неправий. Коли він постукав у двері келії, то той брат йому навіть не відкрив, з гіркотою на душі цей учень пішов до свого духовного наставника та говорить йому: «Отче, я посварився зі своїм братом, але за заповіддю Христовою я пішов із ним миритися, а він навіть не відкрив мені дверей». Тоді старець відказує йому: «А коли ти йшов із ним миритися, то які були у тебе думки?». Учень відказує на те: «Я йшов з такими думками, що все ж таки я правий». Духівник відповів: «Так ось подумай, що, можливо, причиною вашої суперечки є саме ти. Подумай собі, що ти сказав та яким тоном ти все говорив».

Коли цей брат все так роздумав, то він признався, що він все ж таки був несправедливим по відношенні до свого співбрата. І він уже пішов вдруге, щоби примиритися, але вже вважав виним себе. Коли він підходив до келії свого співбрата, то той вийшов йому назустріч зі словами: «Ти знаєш, я погарячкував, пробач мені». Так відбулося примирення поміж ними.

На їхньому прикладі ми бачимо, що ми є своєрідними джерелами інформації одне для одного: доброї чи поганої. Якщо ми думаємо добре про людину, то це їй передається. Якщо ми думаємо погане про людину, то це також їй передається. Дуже важливо з увагою стежити за своїми думками, бажаннями, фантазіями, щоб ніщо не заважало нашому миру з іншими та з самими собою.

Преподобний Ісидор Пелусіот говорив, що добро потрібно записувати на міді, а образу на воді. І, справді, на воді нічого не напишеш, бо яку б ти букву не написав, то вона зразу ж пропаде, а ось добро потрібно викарбовувати на камені чи металі. Про це розповідає така притча: одного разу багато днів пустинею ішли два найкращих друга. Дуже замучилися. В звичайній перепалці один з них вдарив по обличчі свого друга. Той нічого не сказав, хоча було дуже боляче та образливо, він тільки мовчки на піску написав: «Сьогодні мій найкращий друг образив мене, давши ляпаса».  Друзі продовжили свій шлях і через багато днів дійшли до озера і вирішили в ньому скупатися. І той інший, котрий вдарив свого друга, став тонути, тоді ображений друг, зовсім не вагаючись спас його.

Після того, як друг прийшов до себе, він на камені вирізав: «Мій найкращий друг сьогодні врятував мені життя».

«Чому, коли я тебе так образив, то ти на піску написав, а зараз на камені вирізаєш?», – запитав перший товариш. «Все дуже просто! Коли нас хтось ображає, тоді ми, не задумуючись, повинні писати  свої образи на піску, для того, щоби вітер це міг зразу і розвіяти. Проте, якщо хтось робить для нас щось добре, то ми зобов’язані вирізати це на камені, щоби зберегти і, щоби жодний вітер не зміг би стерти такий напис, – так друг відповів другові».

Перші чотири дні Великого посту в наших Цервах буде відбуватися особливе богослуження, буде читатися особливий покаянний канон Андрія Критського. Він покликаний пробудити в нашій душі покаяння, розбудити нашу совість. В ньому показано на прикладах історії Старого та Нового Завіту, як люди, які впадали в тяжкі гріхи. І, здавалося, уже не зможуть покинути ту гріховну яму через покаяння, через переміну свого життя, через переміну свого ума та серця ставали праведниками та святими.

Тому піст – це час оновлення нашої душі. Почнімо його духовно та тілесно. Нехай прощення та примирення стануть для нас фундаментом нашого життя, на якому піднесеться новий дім нашої душі. А вінцем цього дому, його покрівлею буде любов, любов до Бога та людей.

Share

2 коментарі до “Неділя Прощення

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *