Покаяння й смуток: в чому різниця?
Смуток та покаяння – речі зовсім різні. Смуток дуже легко може замаскуватися під покаяння. І в кінцевому результату привести до руйнівних наслідків.
Смуток та покаяння дуже легко переплутати, бо вони обидва розпочинаються із болю. Щоби зрозуміти різницю між ними ми маємо порівняти Симона Петра та Юду, двох учнів, котрі так по-різному відреагували на той факт, що вони зрадили Ісуса.
Два чоловіки. Дві невдачі. Два шляхи – один веде до оновлення та преображення, а інший – до відчаю та смерті.
Петро та Юда.
Коли Петро відрікся від Ісуса, – навіть після того, як переконував Христа, що він на це не здатний, – його свідомий вибір серця викликав сум. «Господи», – сказав Петро до нього, – «з Тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть…А він відрікся, кажучи: «Не знаю його, жінко!» (Лк. 22:33;57). Ми бачимо схожий смуток у випадку із Юдою, котрий також усвідомив, що зрадив невинну людину, тому з усіх сил намагається виправити це наступними діями. І тут ми бачимо першу відмінність між ними: чи вірили вони, що можуть бути прощені?
Святе Письмо говорить, що Петро гірко плакав через свою зраду, тяжко переживав і вельми засмутився через скоєний ним гріх. І Господь простив його і подав надію, повернувши Свою любов. Петро усвідомив свою зраду, свій гріх, він зумів повірити, що його помилка може бути прощена. «І, вийшовши звідти, заплакав гірко» (Лк. 22:62). І Господь прощає йому усе.
Що ж ми бачимо у випадку із Юдою? Юда також усвідомив свою провину, він навіть викидає 30 срібняків і зустрічається із зневірою та байдужістю. У нього не появляється навіть іскра надії на прощення, і тоді він докочується до остаточного відчаю: «Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть та й повісився» (Мт. 27:3).
Цих двох чоловіків цікавило одне й те ж питання: Чи може простити мене Бог за мій гріх проти Ісуса? Ми також про це саме запитуємо. І чекаємо, коли Ісус допоможе нам відповісти на це запитання.
Шляхи розходяться.
Реакція Петра після того, як він піддався гріху – плач та смирення. Реакція Юди – смуток через свою слабкість, а також брак віри, що Господь зможе його простити. Трагічна іронія: Юда зрадив Того, Хто прийшов, щоби спасти зрадників; Того, Хто прощає людські упадки та гріхи. Юда втрачає надію на спасіння і приймає жахливе рішення: покінчити зі своїм життям.
Всі ми підходимо до схожого вибору: півень кричить, і ми знову стаємо опущеними грішниками. І, по мірі того, як ми будемо дотримуватися Євангелії благодаті, крик півня буде перетворюватися не на крик нашої невдачі, але на спів про наше милосердя й прощення.
І тільки покаяння наголошує, що всі наші невдачі, гріхи та провини – не є фатальними. Єдина наша невдача – це не підкорити наші страхи, наші провини, наш сором, смуток та гріх любові та доброті Христа. Саме покаяння допомагає нам переживати зцілення й оновлення від Бога, Котрий прагне усіх нас спасти. І заради цього Він і прийшов у світ.
Фото ілюстративне – www.freepik.com