Собор Івана Хрестителя
«Готуйте Господеві дорогу» (Мр. 1:3). Наближається Спаситель, але, на жаль, ніхто нічого не помічає. Світ, як завше, живе у повній байдужості, метушні та буденності. Про прихід Господа знають тільки найрідніші люди: Марія та Йосип, котрого сповістив Ангел. Світ перебуває у темряві. Юдеї продовжують очікувати на Месію, навіть не здогадуючись, що Він так близько.
Прихід Месії проголошують пророки. Вони сповіщають про появу великого царя, про Його прихід. І серед них ми бачимо чоловіка у верблюжому одязі – Івана Хрестителя. Він перебуває на межі двох Завітів: Старого і Нового. Сам Господь буде свідчити про нього, коли скаже: «Усі бо пророки й закон пророкували до Івана» (Мт. 11:13). Він уособлення древності та провісник нових часів. Уособлення древності, бо народився від престарілих батьків. Провісник нових часів, бо пророкує ще у лоні своєї матері, коли почув наближення Пресвятої Богородиці. Іван стає пророком Всевишнього. Його місія незвичайна й відповідальна: іти перед Господом, щоби приготувати для Нього дорогу, допомогти побачити ізраїльському народу Його спасіння.
«Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його» (Мр. 1:3). Чого ж так прагнув Іван Хреститель? Він бажав, щоби люди зберігали вірність Ісусу там, де мешкали, там, де перебували. Іван багато трудиться, щоби виконати своє призначення, щоби привести народ до Христа.
Він чітко усвідомлює, якою важливою є його місія. Він знає, що «недостойний розв’язати ремінця Його сандалів» (Мр. 1:7). Він бачить велич Господа, поряд з Яким він – ніхто. Він не величається своїм походженням, не намагається представитися: «Я, Іван, син Захарії, із священничого роду». Навпаки, коли його запитують: «Хто ти?», – він скромно відповідає: «Я – голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його» (Мр. 1:3). Він не більший за голос. Голос благовісника Ісуса. У цьому – його місія, життєве завдання, суть його особи. Так повинно бути і у нашому житті, у житті кожного християнина. Завжди на першому місці має перебувати Ісус.
Згодом Сам Ісус скаже про Івана: «Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Івана Хрестителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього» (Мт. 11:11). Іван знає, що Господь готує щось незбагненне й величне. Він розуміє, що є незамінним у цих Божих задумах. І Дух Божий веде його у потрібному напрямку.
Предтеча і сьогодні вказує нам той шлях, котрий веде до Ісуса. Шлях, на якому буде так багато людей, котрих ми маємо привести до нашого Спасителя. Адже ми знаємо Ісуса і Його Церкву, ми маємо Таїнства, нам добре відомі Його Заповіді, ми слухаємося голосу Церкви і прагнемо іти дорогою Ісуса. Ми знаємо, що світ, як ніколи, потребує Господа, що щастя, добробут та спасіння кожної людини залежить тільки від Христа. Ми маємо Самого Христа, Того Самого, Якого проповідував і на Якого вказав Іван Хреститель.
Ми маємо стати свідками та благовісниками. Ми покликані свідчити Христа і вести інших до Нього. Наша відповідальність дуже велика, бо бути свідками Господа – це перш за все жити так, як Він заповідав, і боротися за те, щоби наші вчинки були схожими на Його діла. Господь прагне від нас, щоби ми жили не напоказ, щоби ми жили у смиренні та любові один до одного, щоби добре виконували своє призначення і скрізь проповідували Його науку.
Іван Хреститель велично й гідно виконав свою місію. Він довів її до кінця і віддав своє життя за виконання свого призначення. Чимало людей прийшли до Христа завдяки апостольському служінню Івана Хрестителя. Перші учні пішли за Христом, бо Іван підготував їх до цього. Ще більше людей, котрі слухали проповіді Івана, були внутрішньо підготовлені до зустрічі з Господом. Сьогодні ж ми, почувши «голос вопіющого в пустині», приготуймо свої душі, свої серця, вирівняймо стежки свого життя до зустрічі з Ісусом. Хай Він увійде у наше життя і назавжди оселиться там. Амінь.