Сумніви апостола Томи

Share

Майже всі апостоли залишили Христа в час Його хресних страждань, а тепер всі вони зібралися разом. Христа більше немає з ними, їм страшно, юдейська спільнота з ворожістю сприймає їх. І раптом, так несподівано, Христос приходить до них. І вони з радістю приймають Його. Це відбувається так легко та невимушено, так щиро та піднесено.

В Євангелії ми не знаходимо жодної згадки про те, що апостоли, коли побачили Христа, впали ниць перед Ним, благаючи прощення за те, що ще так недавно вони всі відцуралися від Нього. Місце їхнього страху, їхніх сумнівів, їхньої безвихідності заповнює Воскреслий Христос. Апостолам залишається тільки радіти та приймати благодатні дари Спасителя. Вони радіють, бо вже від тепер їм не потрібно боятися юдеїв, бо вже тепер сповняться всі ті обітниці, про котрі говорив Христос, бо вони переможуть в цьому земному світі та примусять боятися вже всіх тих, хто так старанно примушував їх відректися від Ісуса, хто заставив їх зібратися в цій горниці, «потайки, страхалися бо юдеїв» (Ів. 9:38).

Вони зібралися всі, окрім апостола Томи. І коли він приходить, то йому розказують, що Христос Воскрес та з’явився їм. Що ж робить апостол Тома? Замість того, щоби радіти та ликувати, він просто сумнівається. Мало того, що він сумнівається, він ще й висуває ультиматум і апостолам, і Церкві, і Христу. Він не може повірити, що Ісус Воскрес, доки не доторкнеться Його, не відчує, що перед ним Той Самий Христос – не примара, не видіння, не галюцинація. Він повинен доторкнутися до Спасителя та вкласти свої пальці: «… у місце, де були цвяхи» (Ів. 20:25).

Апостол Тома пам’ятає слова Христа: «Як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба» (Мт. 20:26-27). Він пам’ятає те омиття ніг, котре здійснив Христос, як найкращий вияв самовідданості до них, Своїх учнів. Бог прийшов в цей світ як людина і по-людськи поводиться зі Своїми учнями. Тому апостол Тома розуміє, що з Учителем також можна спілкуватися по-людськи, ставлячи будь-які питання, висуваючи любі претензії, тільки з чистоти серця та глибини душі. Правдолюбець Тома в цей момент не боїться відкрити та показати всім присутнім своїх сумнівів. Адже все це не важливе. Важливе тільки одне, щоби Христос насправді Воскрес.

І тут ми бачимо дивовижну картину: Христос не ображається на апостола Тому, а приходить до нього, з’являється так само, як і іншим апостолам. Ісус виявляє всю Свою людність до цього впертого, але дуже чесного та щирого учня. «І ввіходить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині та й каже: «Мир вам!». А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» (Ів. 20:26-27). В цій винятковій людяності Томи до Бога та Бога до Томи відбувається те, чого не було в Євангелії жодного разу. Відбувається визнання апостолом Томою Ісуса Христа як Бога. Саме Бога, Котрого неможливо побачити та залишитися в живих, цей Бог сидить разом із людьми, сумує разом із людьми, страждає разом із людьми, радіє разом із людьми. І Він дарує апостолу Томі правду. І натомість отримує таке визнання віри в Нього, яке ми не зможемо більше ніде зустріти.

Апостол Тома показує кожному із нас, що Господь очікує від нас глибокої, вистражданої, без жодної краплини сумнівів, віри. Цей апостол закликає нас повернутися до духовного життя, розпочати шукати Бога, а знайшовши, не сумніватися в Його існуванні.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *