День Соборності України

Святкування Дня Соборності України цього року випадає на понеділок.

День Соборності — свято України, котре відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки 1919 року.

Свято встановлено в Україні: «…враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…», згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року.

У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Саме з таких сторінок складається  наше минуле – боротьба українського народу за соборність своїх земель.

Так вже склалося в нашій історії, що впродовж століть український народ та землі України були розрізнені, належали до інших держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини.
Тож споконвічною мрією українців було об’єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. Західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорщини, але, на відміну від східних земель, тут українці мали ряд політичних свобод і всебічно розвивали культурне та громадсько-політичне життя.

З початком Першої світової війни у Галичині було створено Головну Українську Раду (пізніше – Загальна Українська Рада), яка відстоювала інтереси українців. Євген Петрушевич, Євген Левицький, Кость Левицький, Семен Вітик – одні з перших виступили з ідеєю соборності України. На їх думку, ця дія відповідала б найвищому ідеалові української нації. У численних промовах вони відкрито пропагувались ідеї злуки всіх українських земель. 9 жовтня 1918 р. на засіданні австрійського парламенту майбутній глава уряду ЗУНР К. Левицький висловив загальне прагнення галицького народу до Києва. 20 жовтня 1918 р. на багатотисячній маніфестації у Львові відомий західноукраїнський політичний і громадський діяч С. Вітик закликав до негайної злуки з Великою Україною.

Українська Національна Рада 3 січня 1919 року одностайно прийняла ухвалу про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Київські видання друкували численні статті, інформації, інтерв’ю, присвячені об’єднанню українських республік.

І ось настав день, за який українці боролись упродовж багатьох століть. Вранці, 22 січня, біля Святої Софії було велелюдно. Вхід з Володимирської вулиці прикрашала тріумфальна арка з гербами історичних земель України. Під звуки оркестру крокували військові підрозділи. Урочистості розпочав заступник президента ЗУНР Лев Бачинський, який нагадав про традицію «одного нерозривного тіла» від Володимира Великого до «великих гетьманів». Держсекретар Лонгин Цегельський оголосив вірчу грамоту президії Української Національної Ради й передав її голові Директорії Володимиру Винниченку, який привітав галицьких делегатів, наголосивши на непересічному значенні Акта соборності. Представник Директорії Федір Швець виголосив великі слова:

«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна – в одну Велику Україну…

Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу».

Особливої значущості події надавала присутність усього керівництва УНР, представників ЗУНР, делегатів Трудового конгресу, духовенства, військової старшини, іноземних дипломатів та великої кількості людей.  Це була велика, урочиста, єдина в своєму роді історична маніфестація братерства українського народу. Вона не лише справила велике враження на всіх учасників, але й почала нову добу в житті народу. Ця заява єдності українців назавжди знищила штучно збудований фізичний і духовний кордон між його гілками. З того часу вже стали марними спроби наново поставити той штучний кордон. І в цьому велика заслуга творців Акту Соборності 22 січня 1919 року.

Таким чином, вперше за шістсот років був зроблений серйозний крок до об’єднання більшості етнічних українських земель в єдину державу.

На жаль, у тих складних внутрішньо- та зовнішньополітичних умовах так і не вдалося завершити об’єднання порізнених частин України. Вже через кілька місяців після проголошення об’єднання більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупували поляки, Буковину – румуни, а Закарпаття – Чехословаччина. Велику шкоду соборності завдав і внутрішній стан українства: розкол на непримиренні політичні табори, міжпартійна і внутрішньопартійна боротьба, громадян­ська війна на Наддніпрянщині та ін.

Однак радість українців тривала недовго. ЗУНР проіснувала лише до літа 1919 року, а ще через рік із політичної карти зникла й УНР. 22 січня знову стало робочим днем.

І хоча соборна Україна проіснувала зовсім недовго, Акт злуки УНР із ЗУНР і факт підписання документа мали велике історичне значення. Українці засвідчили перед усім світом про неподільність українських земель та солідарність свого народу.

У 1990 році з нагоди 71-ї річниці проголошення Акту Злуки між Києвом і Львовом українці вирішили утворити живий ланцюг єднання “Українська хвиля”. Ось як описував ті події один із учасників: «Живий ланцюг справив на мене неповторне враження. Народ був у надзвичайному піднесенні, навкруги дзвеніли патріотичні пісні. Раз у раз лунали здравиці на честь українського народу. Над головами у височині витав дух свободи».

Офіційним державним святом День Соборності України став лише в 1999 році після підписання Леонідом Кучмою відповідного наказу. При цьому День соборності України – робочий день для всіх українців, хоча не скасовує урочистостей 22 січня.

Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки – це не тільки суспільна потреба, а й моральний обов’язок берегти світлу пам’ять незліченних жертв, протягом віків принесених українським народом на олтар незалежності, соборності, державності

Живи та міцній, Українська Державо! –

Вмирали у битвах мільйони бійців,

Щоб стяг синьо-жовтий піднявсь величаво

Й над Києвом стольним віки майорів.

Боролись ми довго за волю, за право,

Щоб нині твій час, Україно, настав.

Живи та міцній, наша юна Державо,

У дружньому колі свобідних держав!

п. Мар’яна Кугутяк

Можливо Вас зацікавлять ці публікації:
Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *