Надвірнянський Деканат
Публікації

Геноцид українського народу-голодомор

Share

Голод 1932-33 років охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську області. Його спричинили, насамперед, політичні чинники. Він був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.

Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.

 Основними причинами Голодомору були:

– штучна організація сталінським керівництвом голоду для того, щоб зломити опір українського села політиці суцільної колективізації та «соціалістичним перетворенням», взагалі;
– непосильні для селян плани хлібозаготівлі;

– політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель; конфіскація владою продовольчих запасів;

– небажання колгоспників працювати в громадському господарстві.

Хлібозаготівлі в 1930 р. в Україні становили 400 млн пудів, a В 1931 р. – 380 млн пудів. Це стало можливим за рахунок виснаження села. У селян вилучали все зерно, у тому числі й посівний фонд.

Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну компанію 1932 р. Посіяно було трохи більше половини запланованих площ. При цьому врожай 1932 p., будучи ненабагато менше середнього, міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.

Для вилучення хліба із республіки в Україну прибула спеціальна комісія ЦК ВКП(б) на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим. До організації Голодомору в Україні були безпосередню причетні секретар ЦК ВКП(б) Л. Каганович, генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, голова Раднаркому України В. Чубар та інші вищі керівники. Уповноважений ЦК ВКП(б) П. Постишев очолив компанію репресій проти тих комуністів, які вилучали недостатню кількість хліба у селян. До виконання плану хлібозаготівлі окремі адміністративно-територіальні одиниці України заносилися на «чорну дошку». До республіки припинялися постачання товарів, вилучалися продовольчі і посівні фонди. Це фактично прирікало людей на голодну смерть.

7 серпня 1932 р. було прийнято закон про охорону соціалістичної власності, який в народі назвали «законом про п’ять колосків». За крадіжку колгоспної власності передбачався розстріл із конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна.

На початку 1933 р. в Україні фактично не залишалося запасів продовольства. Дії партійного керівництва прирекли мільйони людей на повільну мученицьку смерть Голод охопив також інші зернові райони СРСР: Поволжя, Кубань, Північний Кавказ.

Проте найжахливіших масштабів голод набув саме в Україні. Люди вмирали цілими селами; живі не мали змоги ховати померлих. Часто зустрічалися випадки людожерства і трупожерства. В той час, коли люди немало що з’їсти, на залізничних станціях під збройною охороною знаходилися тисячі пудів зерна, призначеного для вивозу, у тому числі – за кордон.

Трагічні події Голодомору покрила завіса мовчання. Було заборонено будь-яку допомогу з боку міжнародної та радянської громадськості. Уражені голодом райони були оточені внутрішніми військами, що завертали тих, хто намагався дібратися до міста. Охоплені розпачем батьки, намагаючись врятувати дітей, везли їх у міста і залишали там – у лікарнях, магазинах або прямо на вулицях.

Голодомор в Україні – найтяжчий злочин проти людства, спланований і зреалізований керівництвом колишнього Радянського Союзу проти українського народу. Голодомор 1932-1933 р.р – одна з найтрагічніших сторінок нашої історії, про яку десятиліттями замовчували.

  В   СРСР заборонялося відкрито говорити про голод. Хоча деякі газети на Заході повідомляли громадськість про голод, але відразу ж замовчувалися його страхітливі масштаби. Багатьом на Заході важко було повірити, що в той час, як Радянський Союз експортує зерно й відмовляється від чужоземної допомоги, на Україні може лютувати страшний голод.

Політичні кола західних держав, керуючись власними інтересами, «повірили» Сталіну, що в Україні голоду немає і не було. Прем’єр-міністр Франції Е. Ерріо, якого провели очищеними від трупів вулицями Харкова, запевнив своїх співвітчизників, що в Україні люди живуть чудово. Здійснивши ретельно підготовлені режимом подорожі по СРСР, такі світила західно-європейської культури, як Джордж Бернард Шоу, повертаючись, захоплено оповідали про радянські досягнення, про задоволених і ситих селян.

  Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня…

Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вещий у 5-6 разів. У Донбасі – у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Проте, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬОЙНИ безневинних жертв. А з урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.

о. Василь Кугутяк

Можливо Вас зацікавлять ці публікації:
Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *