Надвірнянщина вшанувала жертв Голодомору

24 листопада Надвірнянщина сумно, схиливши свої голови в молитві, згадує День пам’яті жертв Голодоморів. Ця жахлива трагедія торкнулася і зламала долі не однієї української родини. Адже щохвилини помирало 17 людей, щогодини – 1000 людей, щотижня – 25 000 людей.

Представники духовенства Надвірнянщини УГКЦ та УПЦ КП спільно відслужили панахиду за жертвами голодоморів.

Сумно лунають дзвони по містах та селах нашої багатостраждальної України, закликаючи усіх людей доброї волі зупинитися, віднайти хвилинку, щоби у молитві та тиші згадати всіх тих, хто загинув голодною смертю. Їх було мільйони: молодих і старих, юних та дітей. Адже нікого не пощадив голод.

У вікнах людей вогниками мерехтять запалені свічки, як данина пам’яті та співчуття. Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом та політичними репресіями. Адже Україна втратила мільйони своїх дітей. Усі вони зазнали тяжких мук і жахливої смерті.

Пам’ятаючи про цей геноцид українського народу, ми, українці, ніколи не забудемо тих сіл та хуторів, котрі вимерли голодною смерть, тих спільних ям та криниць, куди тисячами скидали, виснажені голодом, тіла наших з вами батьків і матерів, братів і сестер, дідусів і бабусь. І наскидали їх понад сім мільйонів – єгипетські піраміди горя та мук на родючих чорноземах України.

Ми пам’ятаємо…

  1. Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 р. по листопад 1933 р.). Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 4, 5, 7 та 9 мільйонів.
  2. З урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.
  3. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1 тисяча – кожну години, майже 25 тисяч – щодня.
  4. Аналіз змісту опублікованих протягом 1929-33 рр. близько 30-ти постанов радянського уряду засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% – росіянами, 1,4% – євреями та 1,1% – поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.
  5. У серпні 1932 був прийнятий репресивний закон, за яким закріпилася народна назва “закон про п’ять колосків” – на 10 років ув’язнення або розстрілом каралось будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 тисяч осіб
  6. За даними Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 тисяч колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі. Попри це, 1,5 тисячі колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.
  7. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Харківська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Київська та Житомирська). На них припадає майже 53% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів
  8. За підрахунками французьких демографів, внаслідок голодомору в Україні не народився 1 мільйон дітей. На загальні цифри смертності вплинуло й віддане тоді владою розпорядження ЗАГСам не реєструвати смерть дітей віком до 1 року.
  9. Вчені дійшли висновку, що оскільки у цей період помирали переважно діти й молодь, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 роки у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано
  10. У 2003 р. Спільна заява делегацій держав-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 pp. вперше в історії ООН визначила Голодомор 1932-33 pp. як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала світову спільноту віддати данину пам’яті тим, хто загинув у цей період історії. Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН. Її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, 25 країн Європи.

Наш святий обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих більшовицькою владою; про тих, хто не дожив; про тих, хто недолюбив; про тих, хто не народився; про тих, хто вижив у ці роки жахіття.

Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на своїй, Богом даній, землі!

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *