Кілька слів про митаря та фарисея

Share

Говорячи про фарисея, ми звикли вважати його за такого собі антигероя, який завжди одягається у чорне та старається в усьому нашкодити Спасителю. На такого собі злодія, який готовий в дитини відібрати останню цукерку, а бабусям підставити підніжку. Проте в реальному житті це зовсім не так. Фарисей посміхається, він приємний, дружній, допомагає людям, фарисея ми не зможемо розпізнати за його поведінкою, бо він буде виглядати праведником.

Хто ж такі ці митар та фарисея, про яких Ісус розповів притчу (пор. Лк. 18:10-14)?

Сучасне сприйняття митарів та фарисеїв досить далеке від реалій. Ми звикли у фарисеях бачити зрадників та вбивць, які доклали свою руку до розп’яття Спасителя, а митарі – друзі Христа, що були несправедливо переслідувані та гнані своїми сучасниками.

Немає жодних підстав вважати митарів бідними, переслідуваними та незаслужено приниженими героями. Насправді вони були багатими зрадниками, що наживалися на бідах власного народу. Після того, коли римляни захоплювали певну якусь територію, то жителів міст вони обкладали податками, але самі цих податків не збирали. Вони проводили своєрідний конкурс-аукціон серед місцевих мешканців на право збирати цю данину. Переможцем стає той, хто пропонував римлянам більшу суму. Це був досить таки прибутковий бізнес. Якщо римляни вимагали п’ять відсотків від прибутку, то митарі збирали значно більше, а різницю залишали собі. Відчуваючи за собою списи римських легіонерів, вони досить довільно обирали суму податку та грабували власний народ. Тому і не дивно, що населення їх не любило.

На відміну від митарів фарисеї мали чим пишатися. Коли у 587 році до Різдва Христового вавилоняни зруйнували Єрусалимський Храм, то єврейська віра опинилася в нових умовах існування. Коли Храм, як центр релігійного життя, був знищений, то благочестиві юдеї віднайшли новий стрижень, довкола якого почало гуртуватися релігійне життя. Релігія жертвоприношення перетворилася на релігію книги. Старий Завіт стає взірцем святості. У цьому процесі важливе місце займали книжники, такі як Ездра та хасиди, духовними нащадками котрих і були фарисеї. Саме вони виконували норми Божого закону, тлумачили їх, будували синагоги, навчали молодь, протиставляючи віру батьків духовним та культурним впливам вавилонян, греків та римлян.

В часи Спасителя єврейська релігія досягла значних висот. Єрусалимський Храм було відбудовано, жертвоприношення відновлено, кожне містечко мало свою синагогу, де вивчали Закон Божий та передавали батьківську віру новим поколінням. Лідерами духовного відродження були, властиво, фарисеї. Вони були глибоко стурбовані культурною та релігійною кризою їхнього часу – як залишитися євреєм та не радити своєї віри у землі, яку захопили та якою керували римляни. Відповідь фарисеїв: «Ізраїль має відокремитися від всілякої поганської нечистоти та осквернення, оскільки Бог лише так може визволити свій народ із римської неволі». Навіть їхня назва підкреслює їхню національну програму. З гебрейської «першім», що означає «відділені».

На практиці їхнє прагнення до святості та до відділення проявлялося:

1) фарисеї приділяли значну увагу дотриманню ритуальної чистоти.
У книзі Левіта, у 21 та 22 розділі є розроблено вимоги до чистоти священиків. Це було їм за взірець і вони вважали, що для домашнього життя мирян у єврейському народі ці вимоги будуть прийняті як стандарт.

2) Фарисеї наполягали на правомірності лише їхнього розуміння національних символів Ізраїлю.
Обрізання (пор. Лев.12:3), суботній день (пор. Вих. 20:8-11), закони стосовно їжі (пор. Лев. 11) і десятина (пор. Втор. 14:22-29) – ці усі постанови були головними виразниками завіту Ізраїлю з Богом, і на них фарисеї робили великий наголос. Дотримання цих законів свідчило, що фарисеї могли довести свою національну приналежність серед поганського оточення.

3) фарисеї розробили цілий комплекс особистих ритуалів та традицій, які мали стояти на рівні із книгами Мойсея.
Вони були втіленням фарисейського тлумачення Закону та існували як додатки до нього. До них входили такі дії, як: очищення рук та посуду перед приготуванням та споживанням їжі (пор. Мр. 7:3-4).

На такому тлі зіткнення між Ісусом та фарисеями виглядає зовсім інакшим. Фарисеї пов’язували себе з долею Ізраїлю та із Старим Завітом, а Ісус започатковував Новий Завіт у Церкві для всіх народів. Фарисеї намагалися відгородити Ізраїль від поган, а Ісус спрямовував Свою працю, щоби всі народи були охоплені Божою ласкою. Фарисеї були релігійними сепаратистами, а Ісусове проголошення Божого Царства було відкритим та всеосяжним.

Із цих причин Ісус піддавав фарисеїв жорсткій критиці (пор. Мт. 23). Їхня стурбованість виконанням ритуальних приписів та зовнішнім їхнім дотриманням відволікала від найважливіших складових Божого Закону: «Справедливості, милосердя і віри» (Мт. 23:23). Надмірне занепокоєння фарисеїв єврейським націоналізмом стало їхнім ідолом, що загородив їм шлях до Царства.

У Євангеліях ми бачимо напруження, коли Ісус випробовує погляди фарисеїв на суботу (пор. Мт. 12), ритуальну чистоту (пор. Мр. 7:1-23), спілкування за столом (пор. Мт. 9:10-13), десятину (пор. Мт. 23:23) та розлучення (пор. Мт. 19:1-9). Він звинувачував багатьох із них у лицемірстві (пор. Лук. 12:1) та хибній впевненості у їхньому благочесті (пор. Лк. 18:9-14).

Конфлікт Ісуса з фарисеями мало стосувався окремих розбіжностей у розумінні Тори, а був цілковито пов’язаний із розумінням Божого плану спасіння для Ізраїлю та цілого світу.

В умовах римської окупації фарисеї зайняли позицію, котра дала можливість вижити народові та вірі. Вони були людьми твердих принципів. Історія зберігає оповідання, що ці люди підставили свої шиї під римські мечі, але не дали осквернити Єрусалимський Храм зображенням римського орла.

Якби там не було, коли ми сьогодні чуємо слово фарисей, фарисейство, воно для нас носить негативне забарвлення. Оскільки означає осуд, лицемірство, зневагу.

Для нас, людей, що живемо у Церкві та в Новому Завіті важливим є звертати увагу на самого себе, на свої вчинки та мотиви. Якщо тільки в нас промайне думка, що ви є доброю та порядною людиною, «принаймні, не такою поганою, як…», то варто починати боротьбу із своїм власним фарисеєм. Люди легко впадають у фарисейство, порівнюючи себе із сусідами та знайомими. Християни страждають від того не менше, ніж ті, що опинилися поза церковною огорожею.

Тож, пильнуйте своє серце, бо фарисейство прослизне у вашу душу, беручи в полон мислення.

 

Можливо Вас зацікавлять ці публікації:
Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *